Поставити розділові знаки

Майже 350 років тому маловідомий чоловік на ім’я Левенгук уперше заглянув у новий таємничий світ населений найдрібнішими істотами одні з яких злі і смертельні інші дружні й корисні.
Антоні Левнгук не оспіваний сучасниками й напівзабутий тепер так само маловідомий як невідомі були його маленькі дивовижні тварини й рослини в той час коли він їх відкрив. Левенгук навчався виробляти найдрібніші лінзи. Він досліджував поперечні зрізи різних порід дерев примружившись вдивлявся в насіння рослин.
Учений був невтомним шукачем. І кому ще крім цієї дивовижної людини могло на думку звернути лінзи на краплю чистої води яка щойно випала з хмари. Серед іншого Левенгук відкрив еритроцити описав бактерії будову м’язових волокон та очей комах.
Мріючи про славу та почесті Левенгук ладен був думати що всі його потайні мрії здійсняться наяву але до кінця життя видатний учений був змушений займатися торгівлею.

Холодна зима покинула природу. На зміну їй прийшла весна.
Пригріло тепле сонечко. Набралися сили бруньки на деревах. І вже появляються молоді листочки. Тепер дерева не будуть голими. Весна принесла їм нове зелене вбрання. Кольорові барви квітів прикрашають землю. Блакитні проліски, жовтий первоцвіт, фіолетові фіалки стають ніжними краплями на весняному зеленому покривалі.
Навкруги лунає щебет птахів, дзюрчать весняні струмки. Природа пробудилася після зимового сну.
Після морозних холодів прийшли погожі дні. Їх принесла весна.
Ліс зазеленів. Уквітчався кольоровими барвами перших весняних квітів: пролісків, фіалок. Дерева та кущі набирають сили, щоб зацвісти буйним цвітом.
Повернулися із теплих країв птахи. Дзвінко защебетали. Прокинулися після зимової сплячки тварини. Усі радіють пробудженню природи.

Любов до Батьківщини починається з любові до родини, до рідного слова. Національна мова — це здобуток культури, духовної діяльності певного народу. Народ, який відрікається від своєї мови, губить себе, бо не усвідомлює її значення для свого вищого духовного життя. Мова — це великий дар природи, вдосконалений за віки з того часу, як людина стала людиною. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і збагачувати. І мені здається: той, хто не любить рідне слово, святих звуків свого народу, не заслуговує на ім'я людини. Бо мова нерозривно пов'язана із нашою свідомістю. Разом із усталеною символікою мова — чи не основний елемент нашої державності. Це те, що ми одержали у спадок від наших пращурів, це — перлина вікової мудрості.
Мені здається, що мова — це не просто найважливіший засіб спілкування. Це той грунт, на якому будується спільнота, рід, нація. З утратою рідної мови люди втрачають морально-національні корені, духовний зв'язок зі своєю нацією. У мові втілюється голос дитинства, голос рідної природи. Проте в її глибинах відбивається й уся історія духовного життя народу.
Треба шанобливо та дбайливо ставитися до цього багатства, бо саме завдяки мові людство може йти вперед, творити шедеври мистецтва, вздгалі існувати. І обов'язок кожного свідомого громадянина будь-якої країни — дбайливо збагачувати та плекати свою мову.