Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Якось Марійку запросили на конкурс талантів. Вона мала співати свою авторську пісню. Вийшовши на сцену і побачивши повний зал людей, які дивились на неї дівчинка розгубилась, злякалась і втікла зі сцени. «Давайте ногового учасника», - сердито промовили члени жюрі. Марійка розплакалась і побігла. Раптом чіясь тепла рука доторкнулась до її плеча. Це була жінка, яка чула як Марійка співала за сценою готоючись до виступу. «Не пиреживай, доню, навіть море починалося з краплі», - сказала вона.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
Якось Марійку запросили на конкурс талантів. Вона мала співати свою авторську пісню. Вийшовши на сцену і побачивши повний зал людей, які дивились на неї дівчинка розгубилась, злякалась і втікла зі сцени. «Давайте ногового учасника», - сердито промовили члени жюрі. Марійка розплакалась і побігла. Раптом чіясь тепла рука доторкнулась до її плеча. Це була жінка, яка чула як Марійка співала за сценою готоючись до виступу. «Не пиреживай, доню, навіть море починалося з краплі», - сказала вона.