Нарешті козаки опинилися за порогами Дніпра, де і розташована була вільна козацька республіка. З перших днів перебування там синів Тараса вражав і п’янив дух свободи. Ніяких кайданів майна, багатства, хоромів. Усе суспільне. Козаки селилися кошами і вибирали кошових, які служили братам, вірою і правдою. Багато що вразило синів Тараса з неписаних козацьких законів. Наприклад, як приймали в козаки, питаючи: «В Бога віруєш? Перехрестись! Україну-неньку любиш?» Це головне, що поєднувало всіх, хто шукав волі і бажав захищати рідну Україну.
Дивлячись на цю різнобарвну картину людського натовпу перед Січчю і в самій Січі, молоді козаки жадібно вбирали в себе все, що їх вражало. «Вся Січ являла собою надзвичайне явище», що нагадувало безперервний бал. Дехто займався ремеслами, хто торгував. Але більша частина гуляла з ранку до вечора, якщо було на що. Хлопцям все подобалось тут, хоча деякі неписані закони здавались їм занадто суворими для волелюбних людей, що зібралися тут. Свободу треба вміти захищати: Вона любить сильних, рішучих, безкорисних лицарів. Ось чому Тарас хотів бачити своїх синів там, де найважче, де згодяться їхні спритність і сила волі. Адже головне призначення козаків — захищати рідну землю, бити ворогів християнської віри, стверджувати козацьке братство.
Особливо міцніє це братство в скрутні часи. Немає уже легковажності і безтурботних веселощів. Кожний козак з помноженою силою бив ворога, не даючи йому можливості опам’ятатись. Всі слухали команди кошового: і молоді, і бувалі рубаки. На місце загиблих ставали живі і не давали ворогам пощади. У бою під Дуб-ним Остап показав себе вірним товаришем. Він прийшов на до козакам, коли загинув отаман Кукубенко. І любо було Тарасу бачити свого сина серед захисників козацьких, серед тих, на кому тримається запорозьке товариство. Могутній дух не зрадив Остапу в останні хвилини. Він зносив муки з велетенським терпінням і мужністю, підтримуючи полонених козаків, надихаючи їх в останні хвилини життя. Козак вмирає з гідністю і не ганьбить Вітчизну. 1 перед смертю він здатній думати не про себе, а про тих, хто поряд з ним. Ось чому і Тарас, прив’язаний до дерева, охоплений полум’ям, кричав щосили останні поради своїм друзям, що втікали від переслідувачів. Тарас Бульба в останні хвилини свого життя з радістю дивився на річку, якою пливли його друзі в човнах, і де кулі не могли вже їх наздогнати. І це більш за все надавало сили старому полковнику. Він гине з вірою у перемогу козаків над усіма ворогами.
Такими сильними характерами славилася Запорізька Січ, українське козацтво. «Де ви, богатирі землі української, де ви, її захисний ки?» — ніби питає письменник у своїх сучасників, і у нас, українців XXI сторіччя. Чи вміємо ми так любити свою землю і відстоювати спою свободу?
Нарешті козаки опинилися за порогами Дніпра, де і розташована була вільна козацька республіка. З перших днів перебування там синів Тараса вражав і п’янив дух свободи. Ніяких кайданів майна, багатства, хоромів. Усе суспільне. Козаки селилися кошами і вибирали кошових, які служили братам, вірою і правдою. Багато що вразило синів Тараса з неписаних козацьких законів. Наприклад, як приймали в козаки, питаючи: «В Бога віруєш? Перехрестись! Україну-неньку любиш?» Це головне, що поєднувало всіх, хто шукав волі і бажав захищати рідну Україну.
Дивлячись на цю різнобарвну картину людського натовпу перед Січчю і в самій Січі, молоді козаки жадібно вбирали в себе все, що їх вражало. «Вся Січ являла собою надзвичайне явище», що нагадувало безперервний бал. Дехто займався ремеслами, хто торгував. Але більша частина гуляла з ранку до вечора, якщо було на що. Хлопцям все подобалось тут, хоча деякі неписані закони здавались їм занадто суворими для волелюбних людей, що зібралися тут. Свободу треба вміти захищати: Вона любить сильних, рішучих, безкорисних лицарів. Ось чому Тарас хотів бачити своїх синів там, де найважче, де згодяться їхні спритність і сила волі. Адже головне призначення козаків — захищати рідну землю, бити ворогів християнської віри, стверджувати козацьке братство.
Особливо міцніє це братство в скрутні часи. Немає уже легковажності і безтурботних веселощів. Кожний козак з помноженою силою бив ворога, не даючи йому можливості опам’ятатись. Всі слухали команди кошового: і молоді, і бувалі рубаки. На місце загиблих ставали живі і не давали ворогам пощади. У бою під Дуб-ним Остап показав себе вірним товаришем. Він прийшов на до козакам, коли загинув отаман Кукубенко. І любо було Тарасу бачити свого сина серед захисників козацьких, серед тих, на кому тримається запорозьке товариство. Могутній дух не зрадив Остапу в останні хвилини. Він зносив муки з велетенським терпінням і мужністю, підтримуючи полонених козаків, надихаючи їх в останні хвилини життя. Козак вмирає з гідністю і не ганьбить Вітчизну. 1 перед смертю він здатній думати не про себе, а про тих, хто поряд з ним. Ось чому і Тарас, прив’язаний до дерева, охоплений полум’ям, кричав щосили останні поради своїм друзям, що втікали від переслідувачів. Тарас Бульба в останні хвилини свого життя з радістю дивився на річку, якою пливли його друзі в човнах, і де кулі не могли вже їх наздогнати. І це більш за все надавало сили старому полковнику. Він гине з вірою у перемогу козаків над усіма ворогами.
Такими сильними характерами славилася Запорізька Січ, українське козацтво. «Де ви, богатирі землі української, де ви, її захисний ки?» — ніби питає письменник у своїх сучасників, і у нас, українців XXI сторіччя. Чи вміємо ми так любити свою землю і відстоювати спою свободу?