Потрібна до Розташуйте речення у такому порядку: 1) складносурядні речення; 2) складнопідрядні речення; 3) складні безсполучникові речення. Охарактеризуйте визначальні ознаки всіх трьох типів складних речень.
1. Те, що людина будує протягом багатьох років свого життя, війна може спопелити за якусь мить. 2. Сусіднє вікно було зачинене, але крізь скло видно було цілу родину довкола довгого столу (Ю. Смолич). 3. Валентина домила волосся, розчісувалася перед настільним дзеркалом, як у двері постукали (М.Олійник). 4. Я чув легенду: Прометей добув огонь для всіх людей. 5. Каміння тріскалось, кололось, летіло хмарою у вир, а на землі стрічали мир і викидало жито колос. 6. Хуртовина гуде, замітає стежину людині, а людина торує свій слід, не зважає на сніг (П. Воронько). 7. Загриміло, і полегшено зітхнув степ, і радісніше стало навкруги (О. Гончар). 8. Мороз притискує, зривається північний вітер, мете сніг через рейки (О. Десняк). 9. Де грози падають, там райдуги встають (П. Тичина). 10. Нап'юся з живої кринички – візьму доброти від землі. 11. День такий, що жалітися грішно на невдачі, нестачі, біду (Г.Чубач). 12. Все, чим образили поета, акумулюється в словах (Л. Костенко).

Так, я вважаю, що людина повинна шукати відповідь на питання про доцільність підкорення природи і володарювання нею. Чому? А тому, що людина з кожним роком все більше і більше змінює нашу планету, роблячи її більш зручною для себе, але знищуючи при цьому природу, наносячи їй непоправну шкоду. Насправді ж багатьох негативних наслідків можна було б уникнути, якщо б людина вчасно замислювалася над цим, прогнозувала свої дії наперед та рахувалася з інтересами природи: не підкорюючи її під себе, а живучи у злагоді з нею.
      Раніше люди намагалися жити у злагоді з природою. Вони були залежними від неї і розуміли її важливість. Як приклад можна привести повість Ольги Кобилянської "Земля". Автор через образи Федорчуків розкриває проблему зв'язку людини з землею. Головна думка цього твору в тому, що земля не всим приносить щастя, все залежить від того, як до неї ставитися.  Батьки Сави та Михайла, все своє життя витратили на те, аби придбати вдосталь землі, та з повагою ставилися до неї. Обробляючи землю, Івоніка та Марія змогли, усіляко обмежуючи себе, зробити непогане господарство і жили, використовуючи плоди своєї важкої праці. Але Федорчукам земля не принесла щастя, бо Сава вбиває свого брата через страх, що йому не дістанеться земля.
      Зараз усе більше і більше людей замислюється над необхідністю збереження природи, її екологічних систем, адже ніщо не вічне: ресурси вичерпуються, багато видів тварин і рослин зникають безслідно, крім того, людина своєю діяльністю забруднює повітря, водні ресурси і т.і. З метою подолання цих проблем створюються закони "Про альтернативні джерела енергії", "Про охорону навколишнього природного середовища", встановлюється кримінальна та адміністратива відповідальність за забруднення навколишнього середовища,  створюються заповідники, а також в деяких країнах  запроваджується переробка сміття.
      Не слід також забувати, що саме через бажання захопити нові землі чи з метою володіння певними ресурсами й розв'язувалися війни, що несли за собою смерть, руйнування та стаждання. Особливо з тією зброєю, якою зараз володіє людина, війна може завдати на справді жахливих наслідків...
      Якщо ми не подбаємо про теперішнє, нема чого говорити про майбутнє!   

1.Тема жінки-матері досить широко представлена у творчості Т. Г. Шевченка. Трагічне спокутування гріхів молодості розкриває поет у поемі «Наймичка». Починаючи з прологу, де ведеться розпо­відь про знищення дітей вдовою, автор переносить нас на хутір ба­гатого подружжя, де і відбуватимуться події.

Народивши позашлюбну дитину, Ганна мусила відректися від неї за законами тогочасної моралі. Вона залишила дитину біля двору Насті і Трохима. Але серце материнське — не камінь; про­щаючись із своїм колишнім життям, вдаючись до самозречення в ім’я свого сина, вона наймається на роботу в цей дім, щоб бачити дитину, щоб піклуватися про неї. Усвідомлюючи свою провину, Ганна мусить все життя спокутувати гріхи: живучи і доглядаючи рідного сина, не мала можливості почути від нього найдорожчого слова у світі — мамо. Таким вже виявився непосильний тягар гріха моло­дої жінки. Любляче серце Ганни розривалося через тугу, через стра­ждання, що не могла зайняти своє справжнє місце матері. Догляда­ла, не досипала ночей, відчуваючи найменший шелест у кімнаті, чуючи дихання сина. Вона жила у радості, бо доля дозволила їй бути поряд із дитиною, бачити її сімейне благополуччя, тримати на руках своїх онуків.

Каралася і мучилася Ганна все життя, страждаючи від того, що вела подвійне життя, не зізнаючись у тому, що вона є матір’ю. Без­межно люблячи дитину і усвідомлюючи провину перед нею, Ганна ходить до Києва, вимолюючи прощення у Бога за свій тяжкий гріх.

Т. Г. Шевченко з поетичною майстерністю зміг описати психо­логічну сутність материнської душі. Коли читаєш фінальну сцену поеми «Наймичка», на очі навертаються сльози. Ледве дочекавшись Марка, Ганна перед смертю зізнається у тому, що стільки років хо­вала у найдальший куточок своєї душі. Вона повідомляє йому, що є його матір’ю. Настав той момент, коли Ганна скинула з себе людсь­кі муки материнської недолі, коли вона сказала те, що не могла сказати раніше. І чиста вже, покаянна душа її, полетіла у вирій вічності, де запалає вогником материнської любові і синівського визнання.

II   варіант

Всі ми більшою чи меншою мірою жертвуємо людям щось своє: час, знання, любов... Найвища самопожертва — в материнстві. Мати дарує нам не лише свій час і безмежну любов — вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сердечної теплоти.

Образ матері — доброї, щедрої на любов і ласку — постає перед нами із творів Тараса Шевченка. Прикладом може служити Ганна, головна героїня поеми «Наймичка».

З особливою задушевністю розкриває поет багатий і прекрар- ний світ матері-селянки. Ганна хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати радість материнства. І, вдавшись до хитрощів, гірких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Коли Ганна приходить найматися, то одразу ж погоджується працювати за будь-яку плату, навіть без­платно, щоб тільки бути коло дитини. А коли вже вона доглядала сина, то так піклувалася, що й з іншої хати чула, «як дитина дише». Таке відчуття властиве тільки матерям.

Життя Ганни — материнський подвиг. їй соромно за свою провину, вона боїться осуду сина. І навіть перед смертю їй нелегко зізнатися. Та не хочеться їй брати «гріха» з собою. Ганна намага­ється пояснити синові, чому підкинула його чужим людям, прагне знайти слова, які б не поранили його душу, а викликали до старої матері жаль і прощення. Зізнання забрало у Ганни останні сили. Вона «оніміла», навіть не попрощавшись з Марком.

І. Франко писав, що «наймичка — натура безмірно глибока, чуття у неї сильне та високе, любов до дитини така могуча, що перемагає все інше, ...заставляє забути про себе саму, віддати все своє життя на користь своєї дитини».

Тарас Шевченко всім серцем співчуває і захищає у своїх творах жінку-покритку, хоч народна мораль її засуджує. Він страждає ра­зом з нею. Митець усім серцем схиляється перед образом простої неосвіченої селянської жінки — цієї безталанної мадонни україн­ського народу.

3.1. Ніколи не здаватися і йти до своєї мети ("Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте").

2. Шанувати нашу неньку-Україну, нашу мову ("І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь").
3. Не забувати наших пращурів, які боролися за нашу свободу.
4. Бути завжди напоготові, щоб стати і захищати нашу державу.
5. Бути обережними і "не кохатися з москалями, бо москалі чужі люде..."
6. Любити один одного і завжди допомагати один одному.