1. Повійнув вітерець, розірвав димчасту хмарку, що заступила сонце (Панас Мирний). 2. Усі словесні мистецтва є динамічними мистецтвами, бо вони виявляються в часі (А. Білецький). 3. Після смерті чоловіка в 1060 році Анна, по суті, стала королевою Франції, оскільки спадкоємцеві престолу Філіппу Першому було лише вісім років (О. Балабко). 4. Сіроманець провів Сашка до узлісся, і потерся мордою об Сашкове плече й так стояв, аж доки запах його і нового товариша не ослаб у глибині темного листопадового вітру (М. Вінграновський). 5. Пиріжки з печінкою вовк, видно, любив з дитинства, бо ковтнув пиріжки, навіть не пожувавши (М. Вінграновський). 6. Якби я завжди розповідала однаково, то моя розповідь стала б фальшивою (Н. Шахрай). 7. Не може бути справжнім сином своєї Вітчизни той, хто не стає справжнім сином матері й батька (В. Сухомлинський). 8. От і горнулися тепер усі чайки до отаманської, мов діти до матері (А. Кащенко). 9. Коли настав час писати конкурсну роботу в Академії мистецтв, Федір Кричевський звернувся до весільного обряду, обравши один з його кульмінаційних моментів — прибирання подругами молодої до вінця (Ю. Белічко).
Перед нами картина І.С. Їжакевича "Тарас-пастух". Видатний митець присвятив багато творів зображенню визначних постатей української культури. Але найбільша кількість із них — про Т.Г. Шевченка.
Художник зобразив малого пастуха в момент, коли той, забувши про все на світі, щось записує в саморобну книжечку. Хлопчик не звертає уваги на овець, що пасуться самі по собі. Нам відомо, що Тарас — нещасливий сирота та ще й кріпак у пана.
Подерта сорочка, солом'яний бриль свідчать про злиденне життя. Але у хлопця є неоціненне багатство — талант. Тому так захоплено працює Тарас над своєю книжечкою, вписуючи туди власні вірші та оздоблюючи їх малюнками й візерунками. Тим паче, що навколо все таке чудове: і невеличкий зелений гайок, і мальовничі біленькі хати, і безхмарне блакитне небо.
Водночас із співчуттям до маленького сироти виникає і радість за те, що є в нього талант, який буде вічно служити такій милій Тарасовому серцю Україні.
Художник зобразив малого пастуха в момент, коли той, забувши про все на світі, щось записує в саморобну книжечку. Хлопчик не звертає уваги на овець, що пасуться самі по собі. Нам відомо, що Тарас — нещасливий сирота та ще й кріпак у пана.
Подерта сорочка, солом'яний бриль свідчать про злиденне життя. Але у хлопця є неоціненне багатство — талант. Тому так захоплено працює Тарас над своєю книжечкою, вписуючи туди власні вірші та оздоблюючи їх малюнками й візерунками. Тим паче, що навколо все таке чудове: і невеличкий зелений гайок, і мальовничі біленькі хати, і безхмарне блакитне небо.
Водночас із співчуттям до маленького сироти виникає і радість за те, що є в нього талант, який буде вічно служити такій милій Тарасовому серцю Україні.