Повний синтаксичний аналіз речення,Мені стояло в пам'яті роками, як ми тоді не відали про те, чого старий тремтячими руками ловив секунди крильце золоте.
У житті будь-якої людини завжди знайдеться місце подвигу, подвигу великим або маленькому, але в кожному разі значного, для життя того, кому ти допоміг. Подвиг, в моєму розумінні, це в чомусь жертвування своєї. Заради чужого життя. Саме слово «життя …» наше життя — це найцінніше, що нам дано, і вона у нас одна, тому ми зобов’язані прожити його щасливо. А якщо ж ти бачиш, що іншому не вистачає його, то ти повинен до Це і буде називатися подвигом.
Я вважаю, що людина народжується для того, щоб зробити багато хорошого і потрібного, щоб залишити свій, нехай навіть не великий слід, слід в історії Вітчизни. Хтось бажає зробити відкриття і це буде слід в історії Батьківщини. А хто — то кожен день здійснює слід, слід в життях людей, і ці люди, звичайно ж, лікарі. Люди, чиє покликання «лікар», якраз і є, ті самі герої, які в усі часи здійснюють подвиги. Адже саме ці люди здатні продовжити життя будь-кого.
Це люди, перед якими стоять багато завдань — це розпізнавати, лікувати, попереджати хвороби, забезпечувати збереження і зміцнення здоров’я та працездатності людей, порятунок життя. Тільки уявіть, скільки турбот лягають на плечі цих людей. А які вони повинні бути відповідальними. адже їм потрібно прийняти точне і правильне рішення, за короткий термін, так як ціна їх помилки — життя людини.
Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Василівкою, на честь хлібороба Василя, який першим поставив тут хату.
Той Василь дуже вдало вибрав місце для оселі. Опис місцевості села я почну з опису річки. Вона тиха, заросла комишем. Річка протікає відразу а околицею нашого села. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
Ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. В степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. А одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
Але наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
У житті будь-якої людини завжди знайдеться місце подвигу, подвигу великим або маленькому, але в кожному разі значного, для життя того, кому ти допоміг. Подвиг, в моєму розумінні, це в чомусь жертвування своєї. Заради чужого життя. Саме слово «життя …» наше життя — це найцінніше, що нам дано, і вона у нас одна, тому ми зобов’язані прожити його щасливо. А якщо ж ти бачиш, що іншому не вистачає його, то ти повинен до Це і буде називатися подвигом.
Я вважаю, що людина народжується для того, щоб зробити багато хорошого і потрібного, щоб залишити свій, нехай навіть не великий слід, слід в історії Вітчизни. Хтось бажає зробити відкриття і це буде слід в історії Батьківщини. А хто — то кожен день здійснює слід, слід в життях людей, і ці люди, звичайно ж, лікарі. Люди, чиє покликання «лікар», якраз і є, ті самі герої, які в усі часи здійснюють подвиги. Адже саме ці люди здатні продовжити життя будь-кого.
Це люди, перед якими стоять багато завдань — це розпізнавати, лікувати, попереджати хвороби, забезпечувати збереження і зміцнення здоров’я та працездатності людей, порятунок життя. Тільки уявіть, скільки турбот лягають на плечі цих людей. А які вони повинні бути відповідальними. адже їм потрібно прийняти точне і правильне рішення, за короткий термін, так як ціна їх помилки — життя людини.
Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Василівкою, на честь хлібороба Василя, який першим поставив тут хату.
Той Василь дуже вдало вибрав місце для оселі. Опис місцевості села я почну з опису річки. Вона тиха, заросла комишем. Річка протікає відразу а околицею нашого села. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
Ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. В степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. А одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
Але наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.