Кобзарство – унікальне явище не лише української, а і світової культури. Його носії – кобзарі, впродовж століть зберігали духовний генофонд народу, будили в ньому національну свідомість, передавали тисячолітню мудрість, розкривали правду життя, закликали до активності, згуртованості, боротьби зі злом. Їх просвітницька діяльність заборонялася, їх сотнями нищили, прирікали на вимирання. Разом зі знищенням кобзарів, нищився і неоціненний духовний спадок України – думи, історичні пісні, звичаї, мова, знання древності та історії. Не можливо уявити творчі здобутки Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Миколи Лисенка без Кобзарської тематики.
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.
Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.
Поле між Незвиськом і Герасимовом, як на Чортовець їхати, називається Таборище. Там колись стояв козацький табір: вози, коні, худоба. Недалеко від табору козаки пекли собі хліб, і тому поле дотепер називається - Печирки. Козацьким військом командував отаман Сірко. Крім нього, були ще нижчі командири. Один з них, отаман Сивулька, щодня вчив молодих козаків битися, так як тепер вчать у армії молодих солдатів. Те поле, де козаки щодня вчилися військової справи, називається Сивулька. На цих полях відбулася велика битва з турками. Турки підійшли до Буковини. Козакам хтось подав фальшиву команду, і вони віддалилися від табору туди, де тепер поле Даличівка. Турки тим часом кинулися на табір, де було кілька козаків і отаман Сірко. Відбивалися, як могли, але спинити таку навалу було нелегко. Поки козаки добігли до табору, Сірко був зарубаний. Тут все перемішалося. Турки сподівалися, що ось-ось надійдуть татари розбити козаків, але до не підходила. Турки почали утікати. Козаки переслідували. - Хоти мир! - кричали вони, де тепер село Хотимир. Де тепер Обертин, турки повернули назад. На місці теперішнього села Годя Турка козаки з турками уклали договір, що більше ніколи турки не будуть нападати на Україну, тобто погодилися. А що сталося з татарською ордою, що йшла на до Тоді тут всюди росли ліси, було багато боліт, озер. Татари йшли понад Дністер, а ось де козаки - вони не знали. Не знали, як їм зайти в тил і ударити звідти. Десь вдалося їм зловити козака. Привели його до хана, і той каже: - Як поведеш нас туди-то й туди, то подаруємо життя і дістанеш ще багато срібла-злота. Козак подумав і каже: - Добре. Поведу. Аби не втік, хан наказав зв'язати йому руки, накинути аркан на шию. Йде козак наперед, за ним іде хан, а далі вся орда. Довів їх до великого болота, через яке йде лише стежечка, де навіть двоє лю¬дей не розминеться. Татари закричали: - Він заведе нас у пропасть. - Ні, - каже козак. - Я хочу перевести вас на той бік, бо іншої дороги нема. А як боїтеся, то не 'їдьте. Хан наказав їхати. Веде він їх, веде - завів у таке болото, що вже й стежки нема і коні тонуть. Хан замахнувся його зарубати, але ко¬зак стрибнув у багно, виринув чорний і знов сховався. - Чорт весь, - зі страху в хан. Коні повернути не могли, падали разом з татарами і гинули. Татари пробували вертатися без коней, але кладку хтось розібрав, і вони лишилися серед болота гинути. Село, що виникло пізніше, хотіли назвати на честь цього козака, але ніхто не знав його імені. Татари, яких переловили на болоті, сказали, що хан назвав його «чорт весь», то й село назвали Чортовець. А на місці битви хоронили полеглих. Найвищу могилу висипали отаманові Сірку. Кожен козак брав у шапку землі і висипав на його тіло. Тепер ту могилу трохи розсунули трактори, але поле люди називають і тепер - Могилка. Між Тарасівкою і Грушкою в Тлумацькому районі є теж могила, але там ніхто не похоронений, її висипали козаки шапками на честь того, що закінчилася війна з турками.
Термін «кобзарське мистецтво», який започаткував Гнат Хоткевич, сьогодні досить неоднозначно сприймається серед митців, причетних до різних спрямувань у бандурному виконанні. Тлумачення слова «кобзарське» однозначно адресовано до традиції – конструкції інструменту та прийомами гри, репертуару і т. інш. Слово «мистецтво» говорить про наповнення кобзарської традиції мистецькою естетикою, тобто, культурою гри та співу, більш мистецькими художніми формами творів (аранжування, обробки, композиції, мелодикламації, авторські епічні твори тощо). Кобзарі в своїх епічних творах оспівували героїв повстань і національно-визвольної війни, переказували під рокотання струн простим неписьменним людям драматичну історію свого народу.
Відношення до кобзарів в народі було особливим. В українському фольклорі назавжди закарбувався образ козака Мамая – умілого воїна, бандуриста, образ Мамая – це втілення непоборності українського народу. Ще один тип кобзаря – сліпий дідусь, який зберігає пам’ять багатьох поколінь і втілює в собі мудрість українського народу. Світогляд народних співців значною мірою обумовлював їх репертуар, ідейну спрямованість виконуваних ними творів, в основному це були думи, які оспівували хоробрість запорізьких козаків. Значну роль в розвитку дум, як жанру, відіграли співочі братства, які об’єднували кобзарів і лірників.
ХХ століття внесло свої корективи, і думи як жанр змінили своє значення. Вони являють і науковий інтерес, і є складовою культурою досягнення нації. Мистецтву грі на бандурі зараз приділяється більше уваги. У неї з’явились нові можливості. На цьому музичному інструменті виконуються складні твори вітчизняної і зарубіжної класики. Та не перевелись ще кобзарі, які співають старі і нові пісні. Зараз знову звучить кобза, ліра, бандура. В них мудрість і душа народу. Для нас їх зберегли кобзарі. Тому під терміном «кобзарство» розуміємо митців, які грають на кобзах, бандурах, лірах, торбанах і, як правило, співають під їх супровід. Якщо виділяємо окремо кобзарів, то вживаємо термін «традиційне кобзарство», коли ж говоримо про сучасне естрадно-концертне бандурне мистецтво, то термін – бандурництво чи сучасні бандуристи.
Козацьким військом командував отаман Сірко. Крім нього, були ще нижчі командири. Один з них, отаман Сивулька, щодня вчив молодих козаків битися, так як тепер вчать у армії молодих солдатів. Те поле, де козаки щодня вчилися військової справи, називається Сивулька.
На цих полях відбулася велика битва з турками.
Турки підійшли до Буковини. Козакам хтось подав фальшиву команду, і вони віддалилися від табору туди, де тепер поле Даличівка. Турки тим часом кинулися на табір, де було кілька козаків і отаман Сірко. Відбивалися, як могли, але спинити таку навалу було нелегко. Поки козаки добігли до табору, Сірко був зарубаний.
Тут все перемішалося. Турки сподівалися, що ось-ось надійдуть татари розбити козаків, але до не підходила. Турки почали утікати. Козаки переслідували.
- Хоти мир! - кричали вони, де тепер село Хотимир. Де тепер Обертин, турки повернули назад. На місці теперішнього села Годя Турка козаки з турками уклали договір, що більше ніколи турки не будуть нападати на Україну, тобто погодилися.
А що сталося з татарською ордою, що йшла на до Тоді тут всюди росли ліси, було багато боліт, озер. Татари йшли понад Дністер, а ось де козаки - вони не знали. Не знали, як їм зайти в тил і ударити звідти. Десь вдалося їм зловити козака. Привели його до хана, і той каже:
- Як поведеш нас туди-то й туди, то подаруємо життя і дістанеш ще багато срібла-злота.
Козак подумав і каже:
- Добре. Поведу.
Аби не втік, хан наказав зв'язати йому руки, накинути аркан на шию. Йде козак наперед, за ним іде хан, а далі вся орда. Довів їх до великого болота, через яке йде лише стежечка, де навіть двоє лю¬дей не розминеться. Татари закричали:
- Він заведе нас у пропасть.
- Ні, - каже козак. - Я хочу перевести вас на той бік, бо іншої дороги нема. А як боїтеся, то не 'їдьте.
Хан наказав їхати. Веде він їх, веде - завів у таке болото, що вже й стежки нема і коні тонуть. Хан замахнувся його зарубати, але ко¬зак стрибнув у багно, виринув чорний і знов сховався.
- Чорт весь, - зі страху в хан.
Коні повернути не могли, падали разом з татарами і гинули. Татари пробували вертатися без коней, але кладку хтось розібрав, і вони лишилися серед болота гинути. Село, що виникло пізніше, хотіли назвати на честь цього козака, але ніхто не знав його імені. Татари, яких переловили на болоті, сказали, що хан назвав його «чорт весь», то й село назвали Чортовець.
А на місці битви хоронили полеглих. Найвищу могилу висипали отаманові Сірку. Кожен козак брав у шапку землі і висипав на його тіло. Тепер ту могилу трохи розсунули трактори, але поле люди називають і тепер - Могилка.
Між Тарасівкою і Грушкою в Тлумацькому районі є теж могила, але там ніхто не похоронений, її висипали козаки шапками на честь того, що закінчилася війна з турками.