Якось раз вовк із зайцем покумалися. Приятелями були. Але так трапилося, що вовк зо два дні не міг нічого вполювати, голодний такий, що аж зубами клацає. Прибіг він до зайця, та й каже:
— Ну, куме, що було між нами, то було, тепер прощайся зі світом, бо я тебе мушу з’їсти.
А заєць каже:
— Ей, куме, та ти бачиш, який я малий? Чи ти мною наїсися? Ліпше ходи зі мною на толочку, там кобила пасеться. Ти її дістань, то матимеш що їсти.
Вовк каже:
— Добре веди.
Прийшли вони на толочку, бачать, пасеться кобила, а вуздечка за нею по землі волочиться.
— Ото добре! — каже заєць. — Слухай, куме, я тобі до ту кобилу піймати. Я піду наперед, схоплю за вуздечку, а ти тоді підбіжи, я тобі вуздечку засилю на шию, то вже тоді кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лише добре піджени, то вона піде за тобою аж у ліс, а там її вже спокійно заріжеш.
— Добре, — каже вовк.
Пішов заєць. Кобила його не боїться. Взяв вуздечку за кінець, зав’язав петельку, моргнув на вовка, той прискочив із-зі корча, заєць йому закинув сильку на шию, а сам тікати.
Ей, як кобила зачула вовка, як запищить не своїм голосом, як обернеться задом до вовка, як не зачне хвицькати! А вовк як побачив задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже йому й кобила немила. Вже би всього відрікся, ба, коли бісова вуздечка на шиї зав’язана.
А кобила січе ногами, так січе, що вовк уже й про світ не тямить. А заєць стоїть за корчем, дивиться на ту роботу та й кричить вовкові.
Як кобила вчуяла той крик, гадала, що то другий вовк, як пуститься тікати, а вовк на вуздечці за нею тягнеться.
Що він не гепне об камінь або пеньок, то вона гадає, що він хоче на неї скакати, та ще дужче біжить. Так з вовком аж у село забігла, просто до стайні.
Господар дивиться: що за неволя? Чи кобила теля вродила, чи що? Підходить ближче, а то вовк за шию на вуздечці зав’язаний. Не знати вже, чи був небіжчик, чи аж там йому кінця доїхали. Досить того, що відтоді вже вовки ніколи зайців у куми не просять.
Ніна Митрофанівна Матвієнко – відома українська співачка, голосом якої співає й плаче Україна. Вона народилася в с. Неділище Ємільчинського району в багатодітній родині. Сім’я була дуже бідною і тому з 11 років Ніну віддали до школи-інтернату в селище Потіївка Радомишльського району. В інтернаті співала і грала в драматичному гуртку, мріяла стати артисткою. Любов до пісні отримала від матері, яка мала чудовий голос.
Закінчивши інтернат, вона спочатку влаштувалася помічницею кранівника на одному із заводів Коростеня. В 1966 році поїхала до Києва в студію українського хору ім. Г. Верьовки. Там її талант було помічено і оцінено. В 1968 році Ніна закінчила вокальну студію при хорі. Відтоді – його солістка. Тут в хорі відбулося її професійне становлення, поступове і яскраве сходження до вершин творчої майстерності і слави. В 1979 р. вона стає Заслуженою, а в 1985 році – Народною артисткою України. В 1988 році їй присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка, а в 2006 році – найпочесніше звання нашої держави – Герой України.
За цими нагородами стоїть щоденна, важка і наполеглива праця. Тисячі концертів, зустрічей, творчих вечорів, записів на радіо і телебаченні, гастролі по Україні та зарубіжжю. В її репертуарі – українські народні пісні, пісні сучасних українських композиторів. Окрім яскравого співочого таланту, Ніна Матвієнко має талант драматичної актриси. Список кінематографічних робіт Ніни Матвієнко чималий, вона брала також участь в багатьох телевізійних виставах: «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди». В її творчому доробку також участь в радіоспектаклях «Лісова пісня», «Князь Святослав», «Сватання на Гончарівці». Є ще одна дивовижна грань творчого обдарування Ніни Матвієнко – її закоханість в літературу, в українське слово. В 1975 році вона заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю. Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Г. Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есеїв. Її твори періодично з’являються на сторінках українських часописів. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой, виорю нивку широкую», яка вийшла в 2003 році у видавництві «Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Зі сторінок книги Ніна Матвієнко постає перед читачем не лише літератором, співачкою і актрисою,не лише етнографом, збирачем музично-поетичних перлин українського народу, а й мудрою жінкою, турботливою господинею, люблячою мамою, для якої найголовніше в житті – щастя її дітей.
Не забуває співачка і рідної Житомирщини. Щорічно бере участь у Всеукраїнському святі «Лесині джерела» у м. Новограді-Волинському, виступала в Житомирі з сольним концертом, на вечорі, присвяченому 80-річчю Олеся Бердника, на святкуванні Дня міста Житомира (2006 р.).
Українська народна казка Полтавщини
Якось раз вовк із зайцем покумалися. Приятелями були. Але так трапилося, що вовк зо два дні не міг нічого вполювати, голодний такий, що аж зубами клацає. Прибіг він до зайця, та й каже:
— Ну, куме, що було між нами, то було, тепер прощайся зі світом, бо я тебе мушу з’їсти.
А заєць каже:
— Ей, куме, та ти бачиш, який я малий? Чи ти мною наїсися? Ліпше ходи зі мною на толочку, там кобила пасеться. Ти її дістань, то матимеш що їсти.
Вовк каже:
— Добре веди.
Прийшли вони на толочку, бачать, пасеться кобила, а вуздечка за нею по землі волочиться.
— Ото добре! — каже заєць. — Слухай, куме, я тобі до ту кобилу піймати. Я піду наперед, схоплю за вуздечку, а ти тоді підбіжи, я тобі вуздечку засилю на шию, то вже тоді кобила не втече. Якби хотіла втікати, то ти її лише добре піджени, то вона піде за тобою аж у ліс, а там її вже спокійно заріжеш.
— Добре, — каже вовк.
Пішов заєць. Кобила його не боїться. Взяв вуздечку за кінець, зав’язав петельку, моргнув на вовка, той прискочив із-зі корча, заєць йому закинув сильку на шию, а сам тікати.
Ей, як кобила зачула вовка, як запищить не своїм голосом, як обернеться задом до вовка, як не зачне хвицькати! А вовк як побачив задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже йому й кобила немила. Вже би всього відрікся, ба, коли бісова вуздечка на шиї зав’язана.
А кобила січе ногами, так січе, що вовк уже й про світ не тямить. А заєць стоїть за корчем, дивиться на ту роботу та й кричить вовкові.
Як кобила вчуяла той крик, гадала, що то другий вовк, як пуститься тікати, а вовк на вуздечці за нею тягнеться.
Що він не гепне об камінь або пеньок, то вона гадає, що він хоче на неї скакати, та ще дужче біжить. Так з вовком аж у село забігла, просто до стайні.
Господар дивиться: що за неволя? Чи кобила теля вродила, чи що? Підходить ближче, а то вовк за шию на вуздечці зав’язаний. Не знати вже, чи був небіжчик, чи аж там йому кінця доїхали. Досить того, що відтоді вже вовки ніколи зайців у куми не просять.
ответ:Матвієнко Ніна Митрофанівна
10.10.1947.
Ніна Митрофанівна Матвієнко – відома українська співачка, голосом якої співає й плаче Україна. Вона народилася в с. Неділище Ємільчинського району в багатодітній родині. Сім’я була дуже бідною і тому з 11 років Ніну віддали до школи-інтернату в селище Потіївка Радомишльського району. В інтернаті співала і грала в драматичному гуртку, мріяла стати артисткою. Любов до пісні отримала від матері, яка мала чудовий голос.
Закінчивши інтернат, вона спочатку влаштувалася помічницею кранівника на одному із заводів Коростеня. В 1966 році поїхала до Києва в студію українського хору ім. Г. Верьовки. Там її талант було помічено і оцінено. В 1968 році Ніна закінчила вокальну студію при хорі. Відтоді – його солістка. Тут в хорі відбулося її професійне становлення, поступове і яскраве сходження до вершин творчої майстерності і слави. В 1979 р. вона стає Заслуженою, а в 1985 році – Народною артисткою України. В 1988 році їй присуджено Національну премію імені Тараса Шевченка, а в 2006 році – найпочесніше звання нашої держави – Герой України.
За цими нагородами стоїть щоденна, важка і наполеглива праця. Тисячі концертів, зустрічей, творчих вечорів, записів на радіо і телебаченні, гастролі по Україні та зарубіжжю. В її репертуарі – українські народні пісні, пісні сучасних українських композиторів. Окрім яскравого співочого таланту, Ніна Матвієнко має талант драматичної актриси. Список кінематографічних робіт Ніни Матвієнко чималий, вона брала також участь в багатьох телевізійних виставах: «Маруся Чурай», «Катерина Білокур», «Розлилися води на чотири броди». В її творчому доробку також участь в радіоспектаклях «Лісова пісня», «Князь Святослав», «Сватання на Гончарівці». Є ще одна дивовижна грань творчого обдарування Ніни Матвієнко – її закоханість в літературу, в українське слово. В 1975 році вона заочно закінчила філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і активно займається літературною творчістю. Ще в радянські часи Ніна Матвієнко написала історію народного хору імені Г. Верьовки, надрукувала кілька власних віршів, оповідань і есеїв. Її твори періодично з’являються на сторінках українських часописів. Вершинним літературним надбанням співачки стала її біографічна книга «Ой, виорю нивку широкую», яка вийшла в 2003 році у видавництві «Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Зі сторінок книги Ніна Матвієнко постає перед читачем не лише літератором, співачкою і актрисою,не лише етнографом, збирачем музично-поетичних перлин українського народу, а й мудрою жінкою, турботливою господинею, люблячою мамою, для якої найголовніше в житті – щастя її дітей.
Не забуває співачка і рідної Житомирщини. Щорічно бере участь у Всеукраїнському святі «Лесині джерела» у м. Новограді-Волинському, виступала в Житомирі з сольним концертом, на вечорі, присвяченому 80-річчю Олеся Бердника, на святкуванні Дня міста Житомира (2006 р.).
Объяснение: