Робінзон Крузо - моряк, що виявився в результаті корабельної аварії на незаселеному острові у Вест-Індії недалеко від острова Тринідад і що зумів прожити на нім двадцять вісім років, спочатку в повній самотності, а потім з дикуном П'ятницею, освоїти цей острів і завести на нім господарство, в якому було усе необхідне для життя.Розповідаючи історію свого перебування на острові, Р.д. Завдяки незвичності обстановки усі ці прозаїчні побутові дії придбавають інтерес захоплюючих пригод і навіть свого роду поетичність. Прагнучи забезпечити себе усім необхідним для життя, Р. працює не покладаючи рук, і за роботою поступово розвіюється той відчай, який охопив його після корабельної аварії.Побачивши, що він зможе на острові вижити, він заспокоюється, починає роздумувати про своє колишнє життя, знаходить у багатьох поворотах своєї долі перст провидіння і звертається до читання Біблії, яку він врятував з корабля.Тепер він вважає, що його "ув'язнення" на острові - це божественна кара за усі його численні гріхи, головний з яких його непокора волі батьків, що не відпускали його в плавання, і втечу з рідного будинку; в той же час він переймається глибокою вдячністю до божественного провидіння, яке врятувало його від загибелі і посилало йому засоби до підтримки життя. При цьому його вірування відрізняються конкретністю і діловитістю, властивою його стану.Виявившись на острові, він роздумує про своє положення, ділить аркуш паперу навпіл і розписує його плюси і мінуси по двох графах: "добро" і "зло", що сильно нагадує графи "прихід" і "витрата" в купецькому гросбуху. У своєму світосприйнятті Р. виявляється типовим представником "середнього стану" і виявляє усі його достоїнства і недоліки.
Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами, Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами. Такими словами розпочалось свято, присвячене 200-річчю з дня народження великого генія, народного поета, національного пророка, апостола правди - Т.Г. Шевченка, яке відбулося в Народному домі с. Городжева. Підготували виступ Марія Кирик та Ганна Білан разом із найактивнішими читачами. Найодкровенніші Шевченкові слова, що йдуть від самого серця, декламували маленькі українці, вихованці Городжівської початкової школи (учні 2 та 4 класів). До глибини душі вразила глядачів сценка Олега Кріля та Віри Панчишин про нелегку долю малого Тараса. Найменшою і найчарівнішою шанувальницею шевченкового слова була п’ятирічна Іванка Кукурік, яка зачарувала усіх розповіддю про Кобзаря. Ведучі літературного вечора Ліля Климко та Ірина Волинець (учениці 10 класу) наголосили на тому, що нас просто не існує без Шевченка. У ньому – вся наша історія, все наше життя і всі наші мрії. Він — вершина нашого родового дерева. Так, вже 200 років минуло від дня народження Т. Г. Шевченка — славного сина українського народу, але і сьогодні його слово живе між нами. Шевченко — це наша душа, наша мудрість, наша сила. Які б нещастя і муки не випадали на долю нашого народу, він вистоїть, якщо з ним буде Шевченко, його слово. Він завжди підтримував і підтримуватиме нас. Тож нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас у справі збереження держави, мови, звичаїв, пісень. Нехай вогонь його душі запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної землі, свого народу. Віримо, що здійсняться пророчі Тарасові слова: І оживе добра слава, Слава України! І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля!
