Хлопці знітилися. Обом стало соромно. Вони швидко вийшли з хати.
- Що будемо робити, Антоне?
- Не знаю. Я б зараз під землю провалився від сорому...
Вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення ...
- А кому ти продав ікону?
- Опанасовичу ... В нього магазин є з всякою старовиною...Але вже стільки часу минуло...Та й грошей нема.
- Треба шукати ікону! А гроші я знаю в кого можна позичити. Бабусі недовго ще з нами бути...
Хлопці встали і попрямували до дороги.
В крамниці, звичайно, ікони не було. Опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. А хто вона така - він не знає. Сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, масло... Хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. Роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю відшукати... Хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. Аж раптом Роман почув як його кличе Антон. Брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. Хлопці з надією дивилися на бабусю...
- Діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся.
- Ні. - першим отямився Антон. - Це ви купили ікону в Опанасовича десь півроку тому?
- Так, я. А що таке?
Хлопці чесно розповіли про все, що трапилося...Бабуся дивилася на хлопців. Антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і поворухнутися...
- То ви хочете, щоб я її вам повернула?
- Продали, - вихопився Роман.
- У нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.
- Я ікон не продаю. - відмовила стара жінка.
В обох похололо на серці - "Не продасть!".
- Ми вас просимо, будь ласка! Скажіть свою ціну!
- Я ж сказала - я не продаю ікон. Я вам її віддам, але ви мені обоє рік допомагатимете влітку. Домовилися?
- Так - так! - зраділи обоє.
Троє вийшло з ринку і попрямували за місто.
Коли брати опинилися в хаті бабусі Ганни, то стали і завмерли на порозі. З усіх кутків на них дивилися Святі Обличчя. В кімнаті було до 50 ікон.
Вставні та вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення) належать до категорії слів, граматично, або синтаксично, не пов’язаних з іншими членами речення. Вони не є членами речення, не відповідають на жодне питання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення, тому на письмі виділяються чи відділяються певними розділовими знаками, а в усному мовленні — відповідною інтонацією. Спільні властивості цих ускладнюючих компонентів речення полягають у тому, що значення їх має додатковий характер щодо семантики всього речення чи окремої його частини.
Хлопці знітилися. Обом стало соромно. Вони швидко вийшли з хати.
- Що будемо робити, Антоне?
- Не знаю. Я б зараз під землю провалився від сорому...
Вони сіли під старою розлогою грушею, колись бабуся з її плодів варила таке смачне варення ...
- А кому ти продав ікону?
- Опанасовичу ... В нього магазин є з всякою старовиною...Але вже стільки часу минуло...Та й грошей нема.
- Треба шукати ікону! А гроші я знаю в кого можна позичити. Бабусі недовго ще з нами бути...
Хлопці встали і попрямували до дороги.
В крамниці, звичайно, ікони не було. Опанасович сказав, що продав її якійсь старій жінці. А хто вона така - він не знає. Сказав лише, що бачив її кілька разів на базарі - вона продавала сир, молоко, масло... Хлопці вхопилися за це і попрямували до місцевого ринку, хоч надії було мало. Роман вже встиг позичити гроші в свого друга, аби лиш бабусю відшукати... Хлопці йшли поміж торгових рядів і вдивлялися в селянські обличчя. Аж раптом Роман почув як його кличе Антон. Брат стояв біля старенької бабусі перед якою був розкладений її нехитрий товар: сир, молоко, масло. Хлопці з надією дивилися на бабусю...
- Діти, ви щось хочете купити? - запитала бабуся.
- Ні. - першим отямився Антон. - Це ви купили ікону в Опанасовича десь півроку тому?
- Так, я. А що таке?
Хлопці чесно розповіли про все, що трапилося...Бабуся дивилася на хлопців. Антон стояв блідий, йому було страшенно соромно, він хотів зірватися з місця і тікати, але не міг і поворухнутися...
- То ви хочете, щоб я її вам повернула?
- Продали, - вихопився Роман.
- У нас є гроші, навіть, більше, ніж ви за неї заплатили.
- Я ікон не продаю. - відмовила стара жінка.
В обох похололо на серці - "Не продасть!".
- Ми вас просимо, будь ласка! Скажіть свою ціну!
- Я ж сказала - я не продаю ікон. Я вам її віддам, але ви мені обоє рік допомагатимете влітку. Домовилися?
- Так - так! - зраділи обоє.
Троє вийшло з ринку і попрямували за місто.
Коли брати опинилися в хаті бабусі Ганни, то стали і завмерли на порозі. З усіх кутків на них дивилися Святі Обличчя. В кімнаті було до 50 ікон.
Вставні та вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення) належать до категорії слів, граматично, або синтаксично, не пов’язаних з іншими членами речення. Вони не є членами речення, не відповідають на жодне питання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення, тому на письмі виділяються чи відділяються певними розділовими знаками, а в усному мовленні — відповідною інтонацією. Спільні властивості цих ускладнюючих компонентів речення полягають у тому, що значення їх має додатковий характер щодо семантики всього речення чи окремої його частини.
Объяснение: