Правильно написано всі прислівники (прислівникові сполуки) врядкуа в цілому, на щастя, без кінця-краюб з дідів-прадідів, всеодно, раз у разв до побачення, надобраніч, натроєг до загину, доостанку, зненацькад кінець-кінцем, вночі, досхочу
Одного разу зі мною сталася неприємна пригода. Мами не було вдома, і я вирішив приготувати суп. Швиденько взявся до роботи, пригадуючи, як це вправно робить мама. Спочатку зварив м’ясо, потім додав до нього картоплю. Окремо зробив заправку для супу, підсмаживши цибулю та моркву на сковорідці. Але найцікавіше було потім. Укинувши в готовий суп заправку, я додав зелень. Потім згадав, що мама кидає в каструлю із супом ще й перець. Обережно взяв в руки пакетик і посипав у суп. Від мої невправних рухів перець потрапив до каструлі весь. «Нічого страшного», — подумав я, там же його зовсім не видно.
Відповідь:Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мекку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, конче ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендарну Хортицю.Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розлогого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний острів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за сонячної погоди — велична і чарівна.Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя гранітних скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова збереглася і до наших днів.Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові.До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За переказом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав.На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє собою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до одного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали військову казну.Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак.Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під дубом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води.Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.
Одного разу зі мною сталася неприємна пригода. Мами не було вдома, і я вирішив приготувати суп. Швиденько взявся до роботи, пригадуючи, як це вправно робить мама. Спочатку зварив м’ясо, потім додав до нього картоплю. Окремо зробив заправку для супу, підсмаживши цибулю та моркву на сковорідці. Але найцікавіше було потім. Укинувши в готовий суп заправку, я додав зелень. Потім згадав, що мама кидає в каструлю із супом ще й перець. Обережно взяв в руки пакетик і посипав у суп. Від мої невправних рухів перець потрапив до каструлі весь. «Нічого страшного», — подумав я, там же його зовсім не видно.
Объяснение:
Відповідь:Нинішній освічений і всезнаючий аматор мандрівок добре знає цей острів. Будучи найбільшим і наймальовничішим на Дніпрі, він перетворився останнім часом на справжню «Мекку» туризму. Кожен, хто подорожує Дніпром-Славутою, конче ступає на цю предковічну землю. І взагалі всі, хто приїздить до запорізького краю, прагнуть неодмінно відвідати легендарну Хортицю.Хортиця — кровна братаниця Дніпра. Скільки несе свої води Дніпро-Славутич, стільки й височить посеред його розлогого плину закучугурений крислатими дубами кам’яний острів, що, немов гігантський старезний вітрильник, тихо пливе у вічність, Хортиця в сльотаву днину — сувора і хмурна, за сонячної погоди — велична і чарівна.Острів — справжнє буйство ландшафту. Утворюючи його, природа довго не роздумувала — нагромадила бескиддя гранітних скель, залила низинні місця водою, кинула деінде віхті зелені — і вийшло диво. Мальовнича краса острова збереглася і до наших днів.Хортиця — свідок подій сивої давнини. На крутих берегах острова зупинялися вої київських князів Олега, Ігоря, Святослава, Володимира. Пізніше тут таборилася Запорозька Січ, майоріли козацькі корогви. Під одним із дубів козаки писали політичний вердикт — лист турецькому султанові.До наших днів дійшли козацькі назви окремих скель та яруг. «Найстійкіша» — Чорна скеля. Навіть за найясніших днів не освітлюється сонцем цей похмурий стрімчак. За переказом, саме на Чорній скелі 972 року загинув у нерівному бою князь Святослав.На Чорному бескиді в’юниться Зміїна печера, що являє собою природне урвище глибиною до чотирьох і шириною до одного метра. Переказують, що тут запорозькі козаки ховали військову казну.Довкруж Хортиці чимало напівзатоплених скель-острів-ців. Одна зі скель називається Запорозька миска. Це справді дивовижне творіння природи — виїмка діаметром півтора і глибиною близько метра, схожа на посудину. З покоління в покоління дніпровські лоцмани передавали легенду про те, що в спекотні дні козаки варили тут галушки завбільшки з кулак.Неподалік від острова, на околиці села Верхня Хортиця росте славетний сімсотрічний дуб. Розповідають, що під дубом стояв зі своїм військом Богдан Хмельницький, коли 1648 року йшов на Жовті води.Нині унікальна пам’ятка природи під охороною закону.