Приєднайте до фрагмента речення Дівчата наближалися до будинку запропоновані варіанти й з’ясуйте тип кожного 1 і все ясніше та голосніше чулися їхні голоси та сміх.
2 що був розташований недалеко від лісу.
3 й привітно почали махати руками хлопцям.
4 на порозі на них із посмішкою чекала мати.

А просте з відокремленим членом
Б просте з однорідними членами
В складне безсполучникове
Г складнопідрядне
Д складносурядне

Осінь вже втрачає свої яскраві різнокольорові фарби і стає сіро-коричневою, дощовою і непривітною. Зараз особливо важко з раннього ранку вставати і кудись йти, тим більше бути бадьорим і жадібним до знань. Так що осінні канікули в самий раз!

Під час осінніх канікул я намагаюся як слід відпочити і відволіктися від навчання, щоб потім приступити до неї з новими силами. Замість цього я зазвичай займаюся тим, що приносить мені задоволення. Нарешті, приходить час навести ідеальний порядок в кімнаті, провідати бабусю і дідуся, зібратися з друзями і провести разом цілий день, слухаючи музику, дивлячись фільми та передачі, і не думати про домашнє завдання і завтрашньому ранньому підйомі.

Коли видається тепла і суха погода, я зазвичай вибираюся на прогулянку в парк. А якщо сонечко ховається від мене за хмарами, посилаючи замість себе дощ, то сиджу вдома або вирушаю в який-небудь центр розваг під дахом – в музей, на виставку, в кіно.

Мій обов'язок перед природою Мова землі Земля прокидається щороку від сну. Здається, що коли збігають останні струмочки, то вона востаннє зітхає, щоб далі вдихнути на повні груди свіжого повітря й дати буяння всьому живому. Тоді настає справжня весна. А ще мені уявляється, що земля ніби звертається до нас: «Бережіть мене, я багата, я родюча. Піклуйтеся про мене — і ви не знатимете нестатків. Доглядайте мене, і вас ніколи не хвилюватиме майбутнє. Поважайте мене, я гідна такої поваги, адже я піклуюся про вас, люди». Я слухаю цей голос землі, і мені стає так соромно, що хочеться сказати: вибач мені і тим, хто не поважає тебе. Обіцяю тобі, що свій обов'язок перед тобою я буду сумлінно виконувати. Моя прабабуся розповідала, що колись батьки карали малих дітей навіть за те, що ті плювали на землю, казали, що то гріх великий, адже земля — свята. Сьогодні ми цю святість утратили. Ми так ретельно вичищаємо асфальт, у який ми одягнули міста, що, власне, нас уже й не цікавлять дерева, трава, що росте поруч. І ми байдуже кидаємо сміття під ці дерева, молодики викидають свої недопалки. Рідна наша земле, прости нас, нерозумних своїх дітей. Сподіваюся, що моє покоління виконає свій обов'язок перед природою: будемо берегти її та захищати, як те робили колись наша предки. Ми навчимося розуміти мову землі, відчувати її потреби, і вона віддячить нам сторицею: добро повернеться добром