Кожен з людей має свої особливості, свій характер та свої недоліки,тому , щоб знайти спільну мову з іншими людьми треба обов'язково мати таку рису,як гідність. Люди з цією рисою відповідають за свої слова і вчинки, вони є чесні , справедливі та співчутливі . Вони своіми вчинками доводять що найважливіше бути Людиною, мати власну гідність і тоді стосунки з іншими теж складатимуться добре. Гідність кожного проявляється не лише в його вчинках і стосунках з іншими , а й в патріотизмі. Як гідна людина може не любити рідний край? Думаю, це неможливо. Адже, я вважаю гідна людина лише тоді, коли любить свою Батьківщину, не цурається своєї мови, культури та історії. Усім варто пам'ятати гідність- риса яка є з людиною всюди, а не лише в суспільстві. Гідність кожного з нас проявляється в стосунках з родиною, ми маємо пам'ятати, що гідна людина ніколи не буде ображати інших, щось вимагати, особливо коли це стосується людей з кола сім'ї . Сучасні люди часто на ступають на свою гідність, цураючись своєї мови, відрікаючись від своєї сім'ї і тому подібне. Як на мене, це не припустимо. Кожному з нас треба вчитися справжньої гідності, потрібно її мати не лише на словах, а й показувати на діях. Думаю, тоді наш світ стане кращим. Гідність- людська риса, яка відкриває людину зсередини, показує її вірність високим моральним принципам і , звісно, її моральну чистоту
За своє життя Тарас Григорович Шевченко намалював багато автопортретів. Частина з них не зберіглася і про них відомо тільки з листів або спогадів сучасників. Але є автопортрети, які стали дуже добре відомими.
Найзнаменитіших автопортретів Шевченка два: перший автопортрет молодого Шевченка, написаний олійними фарбами у 1840-41 роках, і автопортрет у шапці й кожусі 1860 року, де Шевченко вже доволі немолодий.
Автопортрет Тараса Шевченка у шапці й кожусі - це офорт, створений в 1860 році за світлиною А. Деньєра, яка була зроблена у 1859 році. Сучасники поета вважали саме цей автопортрет найвдалішим. Зараз цей автопортрет поета зберігається у Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка.
Портрет вражає бездоганною технікою виконаня. Офортний штрих цього портрета дуже виразний та експресивний. Усе зображення вкрито штрихуванням; смушеву шапку й комір кожуха теж передано енергійним штрихом. Це надає автопортрету деякої суворости. Шевченко вийшов як живий: коли дивишся на портрет, виникає відчуття, що намальований поет начебто дивиться в очі глядачам. На портреті є підпис автора, монограма у колі та дата написання.
За своє життя Тарас Григорович Шевченко намалював багато автопортретів. Частина з них не зберіглася і про них відомо тільки з листів або спогадів сучасників. Але є автопортрети, які стали дуже добре відомими.
Найзнаменитіших автопортретів Шевченка два: перший автопортрет молодого Шевченка, написаний олійними фарбами у 1840-41 роках, і автопортрет у шапці й кожусі 1860 року, де Шевченко вже доволі немолодий.
Автопортрет Тараса Шевченка у шапці й кожусі - це офорт, створений в 1860 році за світлиною А. Деньєра, яка була зроблена у 1859 році. Сучасники поета вважали саме цей автопортрет найвдалішим. Зараз цей автопортрет поета зберігається у Державному музеї Тараса Григоровича Шевченка.
Портрет вражає бездоганною технікою виконаня. Офортний штрих цього портрета дуже виразний та експресивний. Усе зображення вкрито штрихуванням; смушеву шапку й комір кожуха теж передано енергійним штрихом. Це надає автопортрету деякої суворости. Шевченко вийшов як живий: коли дивишся на портрет, виникає відчуття, що намальований поет начебто дивиться в очі глядачам. На портреті є підпис автора, монограма у колі та дата написання.