Прикраси мовлення
Стилістика одержала свою назву від латинського слова stilus . Так у римлян, які писали чорнові тексти на покритих шаром воску дерев’яних дощечках, називався інструмент для писання. Гострим кінцем писали, а тупим кінцем можна було виправляти текст, стираючи написане. З цією особливістю писання було пов’язане прислів’я: «Часто перевертай стиль!», тобто старанно виправляй написане, намагайся якнайкраще виразити словами свою думку. За середніх віків західноєвропейські філологи вирішили, що слово stilus зв’язане з грецьким словом stylos – «колона» і стали писати його як style. Можна сказати, що стилістика – це науко в основі своїй лінгвістична, мовознавча. Її завдання – дослідження дії мовних знаків на почуття тих, що розмовляють даною мовою. І вивчення різних засобів словесного вираження думок.. Завданням стилістики є вивчення експресивної та імпресивної функції мови. Нагадаймо, що імпресивна функція мови – це прагнення відправника своєю промовою викликати певну реакцію одержувача. Навпаки, експресивна функція – це ненавмисне повідомлення відправника одержувачев себе самого. У стилістиці визначаються стилі, тобто засоби вираження почуттів та переживань, що використовуються в людській мові, стилі авторів літературних творів, стилі літературних жанрів, тобто різних видів літературних творів, стилі різних епох в історії літератури, різні стилі загальнонародної мови. До кінця 19 століття мовознавці, які вивчали стилі, займалися переважно встановленням основних понять стилістики й описували тропи і фігури, тобто звороти мовлення, що мали алегоричний чи інакомовний зміст. На початку 20 століття стилістику як окрему науку опрацював французький дослідник Шарль і. Він визначив стилістику як вивчення вираження людських почуттів мовними засобами і вплив мовних засобів на людські почуття. Тепер стали розрізнювати лінгвістичну стилістику (лінгвостилістику і літературознавчу стилістику). Треба сказати, що це протиставлення двох стилістик має умовний характер: до галузі лінгвостилістики належить вивчення мови різних шарів суспільства, особливостей мовлення представників різних професій, а літературознавча стилістика скерована на вивчення стилів авторів художніх творів – прозаїків і поетів. Різні стилі мовлення гаються в усіх розвинених мовах світу, зокрема в усіх тих, що мають свою літературу, свою літературну традицію. Ту саму думку можна виразити в різних стилях, наприклад, «Сьогодні гарна погода» (нейтральне значення), «Ну й чудова ж сьогодні погода!» (емоційне значення), «Ох! Яка незрівнянно пречудесна сьогодні погода!» (гіперболічне значення).Можливість виразити ту саму думку різними засобами становить багатство мов. Для представників логіки воно є байдужим, а для мовознавців є предметом вивчення.Установлення особливостей усіх можливих стилістичних різновидів (варіантів) висловлювань через відмінності граматичної будови мов є нездійсненним завданням. Давньогрецькі філологи, а слідом за ними і римські, запропонували класифікацію стилістичних зворотів для своїх мов, а від них одержали в спадщину цю класифікацію середньовічні й нові європейські філологи. Згідно з цією класифікацією звороти поділяються на :
1) фігури слів.
2) фігури розташування слів
3) фігури думок.
ЗАВДАННЯ
*Доведіть належить висловлювання до науково-навчального підстилю мовлення.
*Визначте тему й основну думку прочитаного тексту.
* З’ясуйте, що виражає заголовок.
* Виділіть мікротеми висловлюван ня.
* Складіть план.
* Стисло перекажіть кожен пункт плану. Розгляньте схему. Назвіть основні види конспекту. Сформулюйте за аналогією до текстуального й вільного конспекту визначення змішаного.
щедро - щ (ш - приголосний, твердий, шиплячий, ч - приголосний, тсвердий, шиплячий), е (голосний, наголошений), д (приголосний, твердий, проривний), р (приголосний, твердий, сонорний), о (голосний, ненаголошений)
P.S. Хоча б згадала університетський курс фонетики))
Усі люди різні. Кожен має свій індивідуальний набір рис, як позитивних, так і негативних. Не існує абсолютно поганих чи добрих людей. Усі мають світлу й темну сторони душі. Тож не можна сказати, що порядною є та людина, яка володіє лише позитивними рисами. Та й чи існує така людина взагалі? Порядною є та людина, яка прагне вдосконалитися, позбутися своїх вад.
Відтак, порядність не є синонімом моральної досконалості. Відповідь на питання, що таке порядність, криється у корені самого слова. Як на мене, порядність – це швидше моральна послідовність, відповідальність. У порядної людини за словами йде діло, причому одне з одним співвідноситься без коливань.
Порядна людина завжди дотримується своїх обіцянок, уникає образ і не завдає шкоди ближньому навмисно. Порядна людина силою свого духу все навколо впорядковує, надає лад своїм лише прикладом. ЇЇ внутрішня злагодженість та впорядкованість поширюється й на оточення.
Існує суперечливе питання, чи є порядність вродженою якістю людини, чи її можна виховати впродовж життя. На мою думку, порядність можна розвинути й навіть самотужки. Адже людина, по-перше, просто не може народитися підлою, це суперечить самому життю. А по-друге, усі люди змінюються.
Стати порядною людиною ніколи не пізно. Хтось приходить до цього лише після того, як сам пережив образу та непорядне ставлення до себе.успадковує цю рису, маючи з самого дитинства гідний приклад, не уявляючи собі інакшого життя.
Звичайно, краще, коли людина із самого дитинства усвідомить, що за словом має стояти діло. А взаємоповага та співчуття одне до одного – це запорука того, що порядних людей ставатиме все більше, а наше життя змінюватиметься на краще.