Батька й неньку поважати – кращу долю матиБатько й мати дають дитині життя, вони навчають її жити в суспільстві, досягати мети. Батьки бажають своїй дитині щастя та здоров’я, прагнуть виховати достойну людину. Вони прагнуть передати їй знання та досвід, який здобули самі, та до дитині досягнути успіху в дорослому житті.Але не завжди діти розуміють прагнення своїх батьків. Нажаль, деякі діти вважають, що самостійно можуть вирішувати різні проблеми і рідко прислухаються до порад рідних. Вони нехтують наставляннями, намагаються робити все по своєму. Ці діти не поважають своїх батьків, вони вважають себе більш досвідченими і самостійними. І не рідко така неповага до близьких стає причиною того, що дитині досить важкодосягти мети, вона погано вчиться, в неї погіршуються взаємовідносини з дорослими людьми.Я вважаю, що дитина повинна поважати своїх батьків, прислухатися до їх порад, намагатися робити те, що від неї вимагається. Така дитина буде краще навчатися і досягне більших успіхів у житті.
Тема: зображення життєрадісного настрою, ніжного ліризму та оптимізму ліричної героїні
Головна думка: заклик бути життєлюбом та оптимістом («Пролітаю між людьми похмурими»)
Провідний мотив: радіти кожній миті та дивитися на труднощі оптимістично, щоб життя не було похмурим (прагнення переповнити кожну мить життя)
Рід літератури: лірика
Вид лірики: громадянська (патріотична)
Збірка: «О краю мій» (1999)
Жанр: вірш
Художні засоби
Епітети: безжурний вітрогон, людьми похмурими
Персоніфікація: «радість тулиться»
Метафора: «поле перед нами стелеться», «пролітаю між людьми», «козачка вдаряю»
Порівняння: «радість..., як безжурний вітрогон-хлопчина», «рветься, як метелиця, ніби поле перед нами стелиться, ніби зникли авта й мотоцикли»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли».
Риторичний оклик: «І сама я на ногах не встою … Бо хлопчина не дає спокою