Чому ми святкуємо Великдень нiхто не може знати точно, але я цiкавлюсь: "чому ми святкуємо це свято?" на мою думку це було так на україні живуть багато християн, вони вірять що колись був син божий - Ісус Христос і дрував він світу - мир. Ніхто не хворів та всі були йому вдячні, але були люди які не цінили його до м завалося що він несе із собою небезпеку і горе, хоча це було й не так. Вони розпяли його на великому дерев'яному хресті. І це було жахливо. Люди плакали. бо не могли вони без нього. І настав цей день ,люди вже майже звикли жити без сина божого, але Ісус восхрес! І це було свято, свято яке ще світ не бачив, і назвали вони це свято - Великдень. вже давно немае цих людей та Ісуса, але він до сих пір живе в наших серцях. Цими людьми були й мої предки, та в нас ще є деякі традиції на це свято, наприклад : фарбуємо великодні яйця, печемо великодні паски, ходимо зранку до церкви та ін. ... Але головне в Великдні не традиції, а радість!
ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим.
Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.
Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як.
У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пишуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.
Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все підрядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.
Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не робив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У другому реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.
Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, — гей, не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж — сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відповідає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з часткою ж, а не сполучник.
Чому ми святкуємо Великдень
нiхто не може знати точно, але я цiкавлюсь: "чому ми святкуємо це свято?"
на мою думку це було так
на україні живуть багато християн, вони вірять що колись був син божий -
Ісус Христос і дрував він світу - мир. Ніхто не хворів та всі були йому вдячні,
але були люди які не цінили його до м завалося що він несе із собою небезпеку і горе, хоча це було й не так. Вони розпяли його на великому дерев'яному хресті. І це було жахливо. Люди плакали. бо не могли вони без нього. І настав цей день ,люди вже майже звикли жити без сина божого, але Ісус восхрес! І це було свято, свято яке ще світ не бачив, і назвали вони це свято - Великдень. вже давно немае цих людей та Ісуса, але він до сих пір живе в наших серцях. Цими людьми були й мої предки, та в нас ще є деякі традиції на це свято, наприклад : фарбуємо великодні яйця, печемо великодні паски, ходимо зранку до церкви та ін. ...
Але головне в Великдні не традиції, а радість!
а) із часткою же (ж): адже, аж, аніж, ніж, отже, отож, таж, таже, також,, теж, тож;
б) із часткою би (б): аби, мовби, немовби, ніби, начеб, ненаякби, гейби;
в) із часткою то: мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;
г) із часткою що: абощо, тощо, якщо;
ґ) з префіксами: притому, притім, причому, причім, протер зате, затим.
Деякі сполучники можуть мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, коли б, коли б то, хоч би, хоча б.
Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, тільки що, для того щоб, з тим щоб, з того часу як, з тих пір як, у міру того як.
У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.
Сполучники з підсилювальними частками -бо, -но, -то пишуться через дефіс: отож-бо, тільки-но, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то.
Сполучники, що пишуться одним словом, відрізняються від однозвучних поєднань інших частин мови, які пишуться двома словами, тим, що сполучники членами речення не бувають і на питання не відповідають (на питання може відповідати все підрядне речення, а не сам сполучник), а однозвучні поєднання слів виступають членами речення і відповідають на питання.
Порівняємо два речення: Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці (М. Коцюбинський). Що б не робив, роби тільки найкраще (1. Кульська). У першому реченні слово щоб не є членом речення; отже, це сполучник. У другому реченні до слів що б можна поставити питання ш о?, вони замінюються повнозначними словами яку 6роботу, отже, це не сполучник, а поєднання займенника що з часткою б.
Візьмемо ще два приклади: Далека, небезпечна путь, — гей, не зважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть, міцні, надійні троси (М. Рильський). Вночі все та ж декорація світу: море, вершини гір, місяць (О. Гончар). У першому випадку слово таж — сполучник, бо на жодне питання саме по собі не відповідає. У другому випадку слова та ж відповідають на питання я к а?, виступають означенням, тобто це займенник та з часткою ж, а не сполучник.