його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупинився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.
і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостинцем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже
готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.
що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять другий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.
а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:
Здається, немає світлішого свята ніж Різдво, коли дім наповнюється пахощами ялинки, світлом мерехтливих вогнів і очікуванням справжнього дива. І не так суттєво, коли його святкуєш - двадцять п'ятого грудня чи сьомого січня - це світлі почуття, які сповнюють тебе в цей час. Різдво в Україні як і будь-де в християнському світі залишається найулюбленішим родинним святом. Усім відомо, що християнство прийшло в Європу значно пізніше ніж народилися вкоренилися ці св'ятичні родинні дійства. А колядки були офіційно визнані церквою і стали релігійними різдвяними співами лише, коли святий Франциск уперше включив їх до св'ятичної літургії.
У кожного народу є свої обрядові різдвяні дійства, проте всі вони, відрізняються формою, навдивовижу подібні за суттю, бо всі є частиною древнього індоєвропейського культу родини. Скрізь на Святвечір за столом неодмінно збирається вся сім'я, вечеряє здебільшого пісною, обов'язковою стравою на ній є риба а невід'ємним атрибутом дійства є колядка
объяснение:
його зненацька охопив сумнів: «чи те я роблю, що слід? чи здатний на це? чому так тягне туди, у невідоме? » і він зупинився серед шляху. замислився. огледівся. хоча дорога стелилася попереду рівна й широка, проте він не міг іти далі: і неспокій, і невдоволення собою, і жадання чогось вищого переповнили його. а обіч уторованої дороги громадилися вершини, які здавалися такими стрімкими й неприступними, що на них ніхто не наважувався зійти. до того ж їх оточували непрохідні хащі, глибокі яруги, гострі стрімчаки й бескиди.
і все ж він рішуче зійшов з гладенької дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. і вже ніщо не могло зупинити сміливця: ні колюче терня, ні скелясті крутосхили, ні глибокі урвища. він здіймався все вгору і вгору. «божевільний! » — жахалися одні, що спокійно ів гостинцем. «відчайдушний! » — захоплено вигукували інші, які вже
готувалися рушити й собі вслід за сміливцем. «щасливий! » — зітхали ті, які через свою кволість, несміливість чи полохливу вдачу не могли піти за першопрохідцем. а були й такі, що мовчки заздрили й потайки зневажали сміливця.
що йому до того! він уперто здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. і то було його покликання, його щастя, його слава й безсмертя. як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! а йому тоді йшов уже тридцять другий. за спиною в нього і вчителювання, і участь у боях, і робота в провідній республіканській газеті художником-ілюстратором, карикатуристом. читачі в кожному номері шукали гострі, дотепні малюнки, під якими стояв підпис «сашко». друзі щодня приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. і називали його талановитим, і пророкували йому творче майбуття.
а його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. усе дужче й дужче почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. і однієї ночі після роздумів він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. залишає мольберт, фарби, закінчені й незакінчені полотна — залишає назавжди. із плащем через плече й дорожнім портфелем у руці поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його на берег чорного моря, у красуню одесу. а вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три заповітних слова:
— хочу стати режисером!
Здається, немає світлішого свята ніж Різдво, коли дім наповнюється пахощами ялинки, світлом мерехтливих вогнів і очікуванням справжнього дива. І не так суттєво, коли його святкуєш - двадцять п'ятого грудня чи сьомого січня - це світлі почуття, які сповнюють тебе в цей час. Різдво в Україні як і будь-де в християнському світі залишається найулюбленішим родинним святом. Усім відомо, що християнство прийшло в Європу значно пізніше ніж народилися вкоренилися ці св'ятичні родинні дійства. А колядки були офіційно визнані церквою і стали релігійними різдвяними співами лише, коли святий Франциск уперше включив їх до св'ятичної літургії.
У кожного народу є свої обрядові різдвяні дійства, проте всі вони, відрізняються формою, навдивовижу подібні за суттю, бо всі є частиною древнього індоєвропейського культу родини. Скрізь на Святвечір за столом неодмінно збирається вся сім'я, вечеряє здебільшого пісною, обов'язковою стравою на ній є риба а невід'ємним атрибутом дійства є колядка