Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: «Чесність — краща чеснота».
Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, — на душі стає ще гірше. Недаремно кажуть: «в обманщика має бути гарна пам'ять». Це означає, що він повинен пам'ятати, що і кому сказав, і постійно приховувати правду. А це породжує страх і відчужує від людей. Обманювати означає боятися. Тобто виходить, що обманщик — це найчастіше боягуз.
Але ж усім відомо, що «шила в мішку не сховаєш». Так і правда — десь випливе. І стане людині ще гірше: будуть з неї сміятися або дорікати. Тому треба намагатися відповідати за свої слова і вчинки, а якщо не так щось трапляється — казати щиро та чесно, не боячись. Адже «краще гірка правда, ніж солодка омана». А якщо бути чесним і справедливим — буде більше поваги до такої людини. І в її оточенні, і до себе самої.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: «Чесність — краща чеснота».
Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, — на душі стає ще гірше. Недаремно кажуть: «в обманщика має бути гарна пам'ять». Це означає, що він повинен пам'ятати, що і кому сказав, і постійно приховувати правду. А це породжує страх і відчужує від людей. Обманювати означає боятися. Тобто виходить, що обманщик — це найчастіше боягуз.
Але ж усім відомо, що «шила в мішку не сховаєш». Так і правда — десь випливе. І стане людині ще гірше: будуть з неї сміятися або дорікати. Тому треба намагатися відповідати за свої слова і вчинки, а якщо не так щось трапляється — казати щиро та чесно, не боячись. Адже «краще гірка правда, ніж солодка омана». А якщо бути чесним і справедливим — буде більше поваги до такої людини. І в її оточенні, і до себе самої.
Объяснение: