Проаналізуйте речення. Визначте в них граматичні основи, засоби
зв’язку предикативних частин. Накресліть схеми речень, поясніть ужи-
вання розділових знаків.
1. Отаборилися в долині, Павлюк наказує не розводити ве­
ликого вогню, щоб не наводити на табір німецьких хижаків,
та без гарячої страви яка сила? (К. Гордієнко) 2. Говорять так:
поки конструюють машину, багато є над чим подумати, а коли
запустять її в серію, то думати вже нічого. (В. Собко) 3. На тебе,
на твої пошматовані видіння знову падають мамині слова, не­
мов роса, ти встаєш, сурмонячись, позіхаючи, прикладаючи
кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крізь туман до­
бирається сумовите кування. (М. Стельмах) 4. Життя любить
терплячих — вона пам’ятала цю батькову науку і внутрішньо
приймала її, та все ж факт несподіваного творчого відкриття
не минув для Інни безслідно, не раз ловила себе на бажанні,
щоб пісню підхопило й понесло, щоб дійшла вона якимось не­
ймовірним чином до слуху й того, кому від неї, може б, теж
стало б тепліше. (О. Гончар)

Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. по тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. і культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.  що означає культура мовлення? це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства. і хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. у побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. бо тут ніхто не поставить нам «двійку». але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? що красивого в безграмотності? хіба це робить спілкування приємнішим? мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. до того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.  мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за культурного мовлення – це доступно кожному.

Називний: двісті дев'яносто чотири родовий: двохсот дев'яноста чотирьох давальний: двісті дев'яноста чотирьох знахідний: двісті дев'яносто чотири орудний: двомастами дев'яноста чотирма місцевий: двісті дев'яноста чотирьох називний: сімсот п'ятдесят три родовий: семисот п'ятдесяти трьох давальний: семистам п'ятдесяти трьом знахідний: сімсот п'ятдесят три орудний: семьюстами п'ятдесятьма трьома місцевий: сімсот п'ятдесяти трьох називний: сто вісімдесят шість родовий: ста вісімдесяти шести давальний: ста вісімдесяти шести знахідний: сто вісімдесят шість орудний: ста вісімдесятьма шістьма місцевий: ста вісімдесяти шести