Прочитати речення, виписати слова, утворені за до часток. Визначити, до яких частин мови вони належать.
1. Ми ненавидимо чекання — і все життя чогось ждемо
(Лет.). 2. Пробуджувати думку — то, напевно, найголовніше в
процесі навчання (М. С.). 3. Ніяка сила наш ріст не може зупинить
(Піде ). 4. Дороги нізвідки не починаються і не кінчаються
ніде (Гонч.). 5. ...Спробуймо уявити, що могло б статися з нашим
народом, з усією Україною, якби не було Запорозької Січі.
6. — Я не зобов’язаний говорити будь-кому про свої почуття,
— мовив я (Гуц.). 7. Змагаються скоріш забити гола Абикуди:
у просвіт між дуби Чи в плесо річки (В. Б.). 8. Я малював
дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь
потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем (Довж.).
9. Із Гармашиної розповіді він знає, що Артем з Христею розлучився
ще хтозна й коли (Гол.). 10. ≪Хай буде тьма!≫ — сказав
наш бог зелений. І стала тьма, запанував хаос, Немов перед
створінням світу (Л. Укр.).
Відповідь:
Пояснення:Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!
Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені.
Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�