Прочитати текст мовчки. Виділити тему, основну думку; визначити тип і стиль мовлення; виділити основні авторські думки щодо задуму висловлювання
сформулювати й записати основні положення тексту у формі вільних тез.
АБЕТКА СЛОВ’ЯНСЬКИХ ДУХОВНИХ ДЖЕРЕЛ
«Костянтинова абеткова молитва» — твір оригінальний, незвичайний. Нічого давнішого у
слов’янській поезії ми не знаємо: датується він IX століттям по Різдву Христовому. Віршована
абеткова молитва слов’ян написана у формі акровірша, тобто кожен новий рядок вірша-молитви
починається новою літерою абетки, від початку до самого її кінця.
«Абеткову молитву» ретельно досліджували видатні вчені Слов’янщини — О. Бодянський, І.
Срезневський, О. Соболевський, а найбільше — Великий Каменяр Іван Франко. Зміст молитви
виразно поділяється на п’ять частин. У першій — автор звертається до Бога і прохає його послати на
землю Святого Духа для проповіді Божого Слова. У другій — автор говорить про слов’янське
плем’я, готове прийняти християнство. У третій — автор молить Бога дарувати йому сил та мудрості,
аби він міг довершити нелегку справу — проповідь Слова Господнього серед слов’ян. У четвертій —
йдеться про перешкоди, що їх людська слабість ставить на шляху високого призначення поета-
проповідника. П’ята, остання частина з’ясовує, що автор готується йти до людей, щоб вони
зробилися культурним народом і збагнули Божу науку.
Хто ж був автором «Абеткової молитви»?
Тут думка вчених не є одностайною. Відомо, що автора звали Костянтин, але в історії
південних слов’ян IX століття було два Костянтини, кожен з яких міг бути автором вірша. Перший —
це Костянтин (Кирило) Солунський, першовчитель слов’ян, який разом зі своїм братом Мефодієм
створив кириличну абетку, що нею ми користуємось і сьогодні, хоч у трохи зміненому вигляді.
Другий — це Костянтин Преславський, учень і послідовник Костянтина (Кирила) та Мефодія.
Українською мовою «Костянтинову абеткову молитву» зі старослов’янської перекладав свого
часу Іван Франко, а вже в наші дні Роман Лубківський. Їхні переклади становлять велику цінність,
але в них не дотримано форми акростиха, тобто не вийде абетки, якщо читати згори вниз перші
літери кожного рядка.
Новий переклад Дмитра Білоуса — взірець віртуозного і натхненного переборення формальних
труднощів, з якими не впоралися названі вище перекладачі. Відтепер «Костянтинова абеткова
молитва» в усьому своєму блиску, в усій повноті свого високого смислу та звучання набуває прав
громадянства в сучасній українській мові, літературі, духовній культурі (М. Москаленко).
Відповідь:
Привіт, Олег. Як справи?
-Все нормально. Бачиш, ось морозиво їм.
-А навіщо обгортку кинув на землю?
-Ну то й що? Тут і без мене багато сміття.
-Так цього не було б, якби кожен слідкував хочаб за собою.
-Що ти маєш на увазі?
-Тобі подобається ,коли у лісі чи в парку сміття?
-Ні.
-Але чому це постійно трапляється?
-Бо багато людей не забирають з собою своє сміття.
-То виходить, що багатьом подобається жити на сміттєзвалищі? Ми заслуговуємо лише на таке, якщо самі його створююмо. Навколо нас те, що ми зробили.
-Я підняв обгортку. Пробач, мені дуже соромно. Я зовсім не хочу жити на смітнику, бо я людина. Тепер я розумію, що і тут треба чинити по-людськи. Бо лише ми відповідаємо за те, що нас оточує.
Пояснення:
Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.
Наприклад, правильно сказано:
а) Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.) Але до цього переліку не можна додати “й офіцери”, бо це поняття іншого плану, ніж попередні назви;
б) Люблять жінки свою ланкову за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу.(А. Шиян.) Проте було б неправильно це речення оформити так: “за слово тверде, за веселу вдачу і що вона надійна подруга” — бо член речення і підрядне речення не можуть бути рівноправні;
Якщо в реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
1. Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук. (В. Сосюра.)
2. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.
3. В яру колись гайдамаки табором стояли, лагодили самопали, ратища стругали.
4. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (З тв. Т. Шевченка.)