Прочитати текст мовчки. Виділити тему, основну думку; визначити тип і стиль мовлення; виділити основні авторські думки щодо задуму висловлювання
сформулювати й записати основні положення тексту у формі вільних тез.
АБЕТКА СЛОВ’ЯНСЬКИХ ДУХОВНИХ ДЖЕРЕЛ
«Костянтинова абеткова молитва» — твір оригінальний, незвичайний. Нічого давнішого у
слов’янській поезії ми не знаємо: датується він IX століттям по Різдву Христовому. Віршована
абеткова молитва слов’ян написана у формі акровірша, тобто кожен новий рядок вірша-молитви
починається новою літерою абетки, від початку до самого її кінця.
«Абеткову молитву» ретельно досліджували видатні вчені Слов’янщини — О. Бодянський, І.
Срезневський, О. Соболевський, а найбільше — Великий Каменяр Іван Франко. Зміст молитви
виразно поділяється на п’ять частин. У першій — автор звертається до Бога і прохає його послати на
землю Святого Духа для проповіді Божого Слова. У другій — автор говорить про слов’янське
плем’я, готове прийняти християнство. У третій — автор молить Бога дарувати йому сил та мудрості,
аби він міг довершити нелегку справу — проповідь Слова Господнього серед слов’ян. У четвертій —
йдеться про перешкоди, що їх людська слабість ставить на шляху високого призначення поета-
проповідника. П’ята, остання частина з’ясовує, що автор готується йти до людей, щоб вони
зробилися культурним народом і збагнули Божу науку.
Хто ж був автором «Абеткової молитви»?
Тут думка вчених не є одностайною. Відомо, що автора звали Костянтин, але в історії
південних слов’ян IX століття було два Костянтини, кожен з яких міг бути автором вірша. Перший —
це Костянтин (Кирило) Солунський, першовчитель слов’ян, який разом зі своїм братом Мефодієм
створив кириличну абетку, що нею ми користуємось і сьогодні, хоч у трохи зміненому вигляді.
Другий — це Костянтин Преславський, учень і послідовник Костянтина (Кирила) та Мефодія.
Українською мовою «Костянтинову абеткову молитву» зі старослов’янської перекладав свого
часу Іван Франко, а вже в наші дні Роман Лубківський. Їхні переклади становлять велику цінність,
але в них не дотримано форми акростиха, тобто не вийде абетки, якщо читати згори вниз перші
літери кожного рядка.
Новий переклад Дмитра Білоуса — взірець віртуозного і натхненного переборення формальних
труднощів, з якими не впоралися названі вище перекладачі. Відтепер «Костянтинова абеткова
молитва» в усьому своєму блиску, в усій повноті свого високого смислу та звучання набуває прав
громадянства в сучасній українській мові, літературі, духовній культурі (М. Москаленко).
Найбільш усього серед картин митця мене вразило полотно під назвою «Туман у Поліссі». Незважаючи на досить розмитий туманом пейзаж я розгледіла, що на цій картині зображено привабливе літо, яке знаходиться у самій прекрасній своїй порі – на золотій середині. Коли я дивилася на картину, мені здавалося, що над землею зовсім немає повітря, ні одна травинка, ні один листочок на гілках дерев навіть не ворухнеться, і усе це вкрито густим, як молоко, туманом. А ось небо на пейзажі лагідне та бездонне, немов безмежний океан. Воно прозоре і чисте, ледь зарожевіле, і, здається, що трохи почекавши, ми разом с автором зустрінемо теплий та яскравий сонячний день. Таке враження доповнює ранкове сонце, проміні якого боязко виглядають поза дерев. Але пройде година, і сонце підніметься вище, набере свою силу і розгоне туман. Та поки що сонце сховане за лісом і не відчувається спекоти літнього дня, а ранкове повітря настільки чисте і водночас насичене, що дивлячись на картину, хочеться вдихнути його на повні легені.
Земля навколо вкрита густою зеленою травою, її килим зовсім не звору�
Відповідь:
Пояснення:Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.
Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.
Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.
А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.
Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!