Прочитати. Укласти пам’ятку у вигляді вимог до написання тексту виступу оратора. Кожний виступ складається з трьох основних частин: початку (вступу), основної частини і закінчення (висновків). Початок виступу має велике значення, бо саме на цьому етапі промовець має розв’язати кілька важливих завдань, від яких залежить успіх цього виступу: подолати хвилювання і набути впевненості; встановити контакт із слухачами, завоювати їхні симпатії; зацікавити аудиторію темою свого виступу; стисло схарактеризувати загальний зміст виступу і розподілити його на окремі питання.
З’явившись перед аудиторією, слід привітатися з присутніми, витримати паузу, подолати внутрішнє хвилювання й почати виступ із чогось цікавого або із суті питання, уникаючи шаблону. Це може бути випадок із життя, парадоксальне формулювання, приказка, прислів’я чи афоризм. Потім коротко охарактеризувати зміст, завдання промови, а також часткові питання, на яких оратор передбачає зупинитися.
Виклад змісту основної частини слід здійснювати за принципом від простого до складного, стежачи, щоб, з одного боку, усе, що говориться, було зрозуміле слухачам, а з іншого, щоб не було банальним, усім відомим. Інформація може упорядковуватися різними : ·
у хронологічній послідовності, коли потрібно викласти події чи схарактеризувати певний процес роботи; ·
у формі опису певного предмета, явища, пояснення його будови, функцій, істотних ознак тощо; ·
шляхом переліку основних пунктів, характеристик, прикладів застосування, переваг; ·
шляхом викладу певних тез, їх аргументації.
До найцікавіших форм викладу належить розповідь; найменш цікавим з-поміж інших типів мовлення є опис, рівень інтересу до роздуму залежить від актуальності порушеної проблеми, глибини, переконливості аргументації висунутих тез, доступності самого викладу.
У закінченні (висновках) виступу промовець узагальнює основні думки, робить підсумок виступу, надаючи йому логічної завершеності, закінченості, цілісності і тим самим посилюючи вплив на слухача (За Л. Скуратівським).
до іть зротити будь ласка
1.Початкова форма (називний відмінок однини чоловічого роду) .
2.Постійні морфологічні ознаки:
1)розряд (якісний, відносний, присвійний) ;
2)форма:
•повна, коротка (для якісних прикметників, якщо є);
•стягнена, нестягнена (для прикметників жіночого і середнього роду) .
3.Ступінь порівняння (для якісних прикметників) :
•вищий;
•найвищий.
4. Тип відмінювання — група:
•тверда;
•м’яка.
5.Непостійні морфологічні ознаки:
•рід (в однині);
•число;
•відмінок.
6.Синтаксична роль у реченні.
Морфологічний розбір числівника
1.Початкова форма (називний відмінок) .
2.Розряд за значенням:
•кількісний (власне кількісний, неозначено-кількісний, збірний, дробовий) ;
•порядковий.
3.Розряд за будовою:
•простий;
•складний;
•складений.
4.Морфологічні ознаки:
•рід (якщо є);
•число (якщо є);
•відмінок (якщо є).
5. Синтаксична роль.
Іменник
Морфологічний розбір іменника
1.Початкова форма (називний відмінок однини) .
2.Морфологічні ознаки:
•назва, загальна, власна;
•істота, неістота;
•рід (чоловічий, жіночий, середній) ;
•число (однина і множина; тільки однина; тільки множина) .
•відміна (група (для іменників І і ІІ відміни)) ;
•відмінок.
3.Синтаксична роль.
Морфологічний розбір дієслова
1.Початкова форма (інфінітив) .
2.Постійні морфологічні ознаки ознаки:
•перехідне чи не перехідне;
•вид (доконаний, недоконаний) ;
•дієвідміна.
3.Непостійні морфологічні ознаки:
б (дійсний, умовний, наказовий) ;
•час (теперішній, минулий, майбутній) ;
•особа (якщо є);
•число (якщо є);
•рід (якщо є).
4.Синтаксична роль у реченні.
Праця людину годує, а лінь марнує. (Нар. тв. ) Годує — дієслово (що робить?) , початкова форма годувати;
дія, перехідне, недоконаний, дійсний, теперішній, 3 особа, однина, жіночий рід, І дієвідміна, присудок
Морфологічний розбір прислівників
1.Розряд за значенням:
•означальний (якісно-означальний, кількісно-означальний дії);
•обставинний (місця, часу, мети, причини) .
2.Ступінь порівняння (для якісно-означальних) .
3.Синтаксична роль.
Морфологічний розбір прислівників
1.Розряд за значенням:
•означальний (якісно-означальний, кількісно-означальний дії);
•обставинний (місця, часу, мети, причини) .
2.Ступінь порівняння (для якісно-означальних) .
3.Синтаксична роль.
Тихо пливе блакитними річками льон. (Коцюб. )
Тихо — прислівник (як?) .
Якісно-означальний;
ступінь порівняння відсутня.
Морфологічний розбір сполучників
1.Розряд за значенням:
•сурядності (єднальний, розділовий, зіставний, протиставний) ;
•підрядності (часовий, причиновий, умовний, мети, допустовий, наслідковий, порівняльний) .
2.Група за походженням (первинний, вторинний) .
3.Група за будовою (простий, складний, складений) .
4.Синтаксична роль.
Морфологічний розбір вигуків
1.Розряд за значенням:
емоційний, спонукальний; звуконаслідувальний.
2.Група за походженням: первинний, вторинний.
Частка б, би в умовному пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповів; би — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.
Дієслова умовного як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — за родами.
Форми умовного найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко).
Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання: