Прочитай лист дівчинки запиши свій лист відповідь добрий день! я-соломія коваль.живу на київщині у селі літки броварського району.через моє село протікають річки десна та любич .це мальовничий край неповторної краси з працьовитими й талановитими людьми.у мене є подруга галинка.ми хочемо з вами подружитися
Людина завжди шукає шляхів жити в гармонії з навколишнім світом, але їй не завжди це вдається. Чому ж інколи так складно знайти спільну мову з оточуючими і як відновити злагоду душ? Мабуть, найточніше на це запитання змогли б відповісти психологи, але в нашому житті й так забагато буденності, то чому б не пошукати відповіді на це запитання в літературі?
Українська література, на мою думку, дає чудову можливість розглянути психологію особистості з погляду творчої людини, наблизитись до світобачення людей, які по-особливому бачать наш світ. Серед українських поетів, які виокремлювали у своїх поезіях проблему втрати людиною душевної гармонії та в її повернення, — Павло Тичина, Євген Плужник, Максим Рильський. Ліричні герої їхніх творів у пошуках власного «я», у спробах виокремити цю невловиму субстанцію, намагаються знайти гармонію.
У своєму вірші «Молюсь і вірю» Максим Рильський захоплюється неймовірною красою навколишнього світу. Ліричний герой знаходить те, що захоплює його душу, але водночас дарує йому спокій. Вірш починається словами: «Молюсь і вірю...» Молитва ж має сакральне значення, віруючі люди вважають, що особливий порядок слів у ній може встановити зв’язок з Богом. Вірять, що молячись, людина знаходить умиротворення, заспокоює свою душу. Я вважаю, що таким чином ліричний герой знайшов гармонію душі із зовнішнім світом: висловлюючи свої думки, виговорюючись, він відмежувався від буденних проблем і звертав увагу на чарівний світ навколо нього, таким чином повернувши спокій і гармонію у своє життя.
У творчості Павла Тичини є чимало поезій, які вражають своєю проникливістю, чуттєвістю, музикальністю. Читаючи його вірші, відкриваєш для себе світогляд непересічної особистості, який вражає: поет спирався на «філософію серця» Сковороди: кордоцентризм, духовне багатство душі і її космічний вимір, трактування людини як божественно одухотвореної природи, пантеїзм, вітаїстичну концепцію життя. Особливо помітно це в його збірці віршів «Сонячні кларнети», де кожен вірш — гімн життю, пошуки й віднаходження гармонії. Зокрема, його поезія «Подивилась ясно — заспівали скрипки» точно описує стан людини, коли вона втрачає гармонію не тільки з навколишнім світом, але і її внутрішній світ зазнає дисгармонії. Що ж потрібно людині, коли її душа «в чорному акорді»? Здається, відповідь очевидна: йому потрібні ті «сонячні очі» поряд, щоб променями-віями зігрівали його душу.
Євген Плужник присвятив цілу збірку віршів гармонії Всесвіту — «Рівновага». Кожен вірш — ода красі навколишнього світу. Надзвичайно прониклива його поезія «Ніч… а човен, як срібний птах». Автор ніби закликає читача не шукати чогось надзвичайного далеко, усе прекрасне навколо нас, варто тільки звернути на це увагу. Якщо ми будемо роззиратися, не летіти десь у шаленому ритмі, то зможемо віднайти той спокій і ту гармонію: «…не лети… мій ненадійний човен».
Завжди важливо жити в гармонії із Всесвітом, знаходити спільну мову з оточуючими. Для цього потрібно знайти те, що зможе заспокоювати душу, підтримувати життєвий тонус і приносити задоволення.
УЯВІТЬ собі, що ви вже ніколи не побачите та не зазнаєте жахливої дійсності війни й післявоєнного періоду. Уявіть собі, що ніколи не почуєте канонади чи вибухів бомб, ніколи не побачите юрби виснажених голодом біженців, ніколи не будете боятися, чи не загинули любі вам люди в якійсь жорстокій безглуздій сутичці. Як чудово було б жити у світі без війни!
«Це не реально»,— можливо, кажете ви. Все ж лише кілька років тому яскраво світила надія на мирний світ. У 1990 і 1991 роках багато хто говорив, що людство стоїть на порозі нової доби безпеки та співпраці. Відображаючи віяння часу, Джордж Буш, тодішній президент Сполучених Штатів Америки, неодноразово казав про вступ до «нового світового порядку».
Звідки такий оптимізм? Закінчилася «холодна війна». Понад 40 років над людством висіла загроза ядерної війни, ніби меч, підвішений на тонкій нитці. Проте з падінням комунізму і розвалом Радянського Союзу почало здаватися, що загроза ядерного знищення щезла. Світ зітхнув з полегшенням.
Була ще одна вагома причина, чому люди дивилися з упевненістю в майбутнє й чому багато хто робить це й донині. За чотири десятиріччя конкуренція поміж Сходом і Заходом перетворила Організацію Об’єднаних Націй на організацію, де лише багато говорилося. Однак закінчення «холодної війни» дозволило ООН робити те, для чого вона була створена,— підтримувати міжнародний мир і безпеку.
ООН в останні роки докладає більше зусиль, щоб відвертати війни. Маючи війська держав — членів, ООН брала участь у більшій кількості миротворчих операцій за 4 роки, що передували 1994 року, ніж за попередні 44 роки. Близько 70 000 чоловік цивільного й військового персоналу служили у 17 операціях по цілому світі. Лише за два роки видатки на миротворчі цілі збільшилися в понад два рази, до 3,3 мільярда доларів 1994 року.
Бутрос Бутрос Ґалі, Генеральний секретар ООН, нещодавно написав: «Є ознаки, що система колективної безпеки, котра була розроблена в Сан-Франциско майже 50 років тому (під час заснування ООН), нарешті починає працювати згідно з задумом... Ми на шляху до досягнення діючої міжнародної системи». Попри такі поліпшення, раптом почала блякнути надія на новий світовий порядок. Що ж затьмарило надію на світ без війни? Чи є підстава вірити, що ми колись досягнемо всесвітнього миру? Наступні статті розглядатимуть ці запитання