Прочитай текст. Додай необхідні за змістом прийменники, вписавши їх по черзі через коми.
Зверни увагу! Іменники в дужках подані в називному відмінку.
Сьогодні ... (вечір) Софійка ... (дідусь) ходила ... суниці. Там, ... (город), ...
глибокій (балка), їх так багато. Але не всім ці смачненькі красуні
у меня кр
показують себе. Треба вміти збирати. Нагнешся, розгорнеш оксамитову
траву, а там. Виглядають ... (листочки), ніби за ... (гостина).​

Хто з нас не любить цікаві і веселі пригоди? А якщо ці пригоди описані в лі­тературі — це ще цікавіше. Особливо коли їх герой — дотепний барон Мюнхгаузен. Його оповіді дуже веселі і незвичайні. Автор «Пригод барона Мюнхгаузена» Рудольф Еріх Распе зміг поєднати в оповіданнях реальне і фантастичне. Кожна історія знаменитого кавалериста цікава і захоплююча. Згадаймо хоча б оповідання «Кінь на дзвіниці», коли герой приїхав до Росії взимку і прив’язав коня до маленького стовпчика і заснув. А коли прокинувся, то побачив, що кінь висить па вершечку дзвіниці. Вночі почалася відлига, розтанув сніг, а стовпчик цей був вершечком дзвіниці. Хіба могло таке статися? Ми розуміємо, що ні. Але так ці­каво читати й уявляти незвичайні події, коли все закінчується дуже добре.

Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.

І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!

І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,

Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.

Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.

Я обираю тверезе життя тому, що хочу бути здоровою, повноцінною, розумною людиною, яка б жила в тверезій державі. Тверезість — це знак людської культури, поваги до старших і молодших, одним словом, поваги до себе. Коли людина тверезо мислить, вона має тверезий глузд, гарне бачення навколишнього світу.
Моя сім'я живе тверезим життям. Вони слідкують за собою, за своєю поведінкою. І живуть тверезо, як повинен жити кожен громадянин, кожна культурна, вихована людина. Твереза сім'я — це тверезе суспільство.
Якби всі жили тверезо, ми б зараз не мали такої держави, в якій гинуть молоді розумні люди. Не було б такої брехні, яка зараз заполонила всю Україну. Ми б були неймовірно розумні і щасливі, як суспільство, як нація, як одна єдина сім'я — держава, держава, яка мала б? чим похвалитися, що показати, чим гордитися. Тверезість сім'ї породжує тверезість великої суверенної держави.
Україна буде тверезою тільки за тверезості людського духу, думки, мови, співчуття. Тому ми повинні бути тверезими відносно свого слова і діла, що до б нам збудувати тверезу, єдину сім'ю і державу.