Прочитай текст і виконай завдання до нього.
(1) Багато хто з учених вважає, що пелюстки квітів у процесі еволюції здебільшого утворилися з тичинок. Наочним прикладом такої природи пелюсток є представники дводольних рослин родини лататтєвих або німфейних. Це водяні й болотяні багаторічні рослини з добре розвиненим, міцним кореневищем. Майже 8 родів цієї родини налічують до 60–70 видів.
(2) Тропіки — бат_ ьківщина лататтєвих. Їх великі листки на довгих черешках плавають на поверхні води, іноді занурені у воду. Поодинокі квітки, які піднімаються над поверхнею води, великі — до 35 см у діаметрі. Будова квітки різноманітна. Оцвітина переважно подвійна, з нерізким поділом на чашечку і віночок. Кількість пелюсток буває невизначена. Пелюстки поступово переходять у примітивного типу стрічкоподібні тичинки, яких багато, рідше — 6; маточка утворена з багатьох дорослих плодолистків. Квітки лататтєвих за структурою подібні до магнолієвих і лаврових, що мають лише деревні життєві форми. Тому неможливо встановити між ними близькі генетичні зв’язки.
(3) Плоди ягодоподібні або горішки. Серед багатоплідних лататтєві цілком відособлені, хоча й мають групу ознак не лише багатоплідникових, а й однодольних — раннє відмирання головного кореня, розкидані провідні пучки, зрідка тривимірні квітки.
(4) Усе це свідчить про примітивну будову лататтєвих. У будові їх квіток чітко проглядається поступовий перехід тичинок у пелюстки. Сучасне географічне поширення лататтєвих на різних континентах і палеонтологічні дослідження достовірно підтверджують давність їхнього походження.
(5) Тропікогенний рід лататтєвих з’явився на землі понад 100 млн літ тому. Наприкінці крейдового періоду відбулася велика перебудова рослинного світу, внаслідок чого з’явилися квіткові або покритонасінні рослини, які швидко потіснили всі інші види рослин, серед яких були папороті та хвойні. Спочатку лататтєві були суходольними рослинами з прямостоячими стеблами. Оселялися вони на вологих місцях або поблизу водойм; поволі переселилися на мілководдя, де ростуть і понині (М. Хомляк).
Тільки послідовний тип зв’язку речень присутній у...
Виберіть одну відповідь:
третій абзац
другий абзац
четвертий абзац
перший абзац
-Привіт,Дашо!
-Привіт!
-А як ти ставишся до телебачення?
-Я...Я ставлюсь і не дуже гарно,і не дуже погано.Бо є цікаві,корисні канали і телепередачі.Наприклад канал "Discovery".Там багато цікавих телепередач про звірів.А ти як думаеш?
-А я думаю що у телебаченні забагато насильства.Це страшно коли на твоїх очах убивають людину.Мені саме це не подобається!Але ж є і дитячі канали де показують дитячі мультфільми,казки,давно знайомі.Ось така моя думка.Але і з тобою я згодна!
-Дякую що поділилася думкою.Я побігла додому.Бувай!
-До зустрічі!
Объяснение:Як на мене, звичка ділити все на чорне і біле, упадати в крайнощі, категоричність суджень не дають змоги налагодити взаєморозуміння між людьми. Зрозуміло, можна знайти вихід із ситуації, коли людина вчинила неправильно й розуміє свою провину, однак зради, на мою думку, пробачати не можна.
По-перше, незважаючи на мотиви, цей страшний гріх завжди є проявом неповаги, егоїзму, він однаково огидний і в стосунках між людьми, і в ставленні до ідеалів, до Батьківщини. Якими б най- прекраснішими намірами не виправдовувався зрадник, насправді він ставить власні інтереси понад усе, не бачить усіх наслідків свого вчинку або їх нехтує.
Яскравим прикладом може бути головний герой новели Миколи Хвильового «Я (Романтика)». Він стоїть перед вибором: убити рідну матір і надалі служити революційним ідеалам чи ні. У будь-якому разі це буде зрадою або ідей партії, або ж самого себе. Перетворюючись на фанатичного пса тоталітарної системи, він убиває матір; і навіть те, що він виконував свій революційний обов’язок, його в жодному разі не виправдовує.
По-друге, пробачити таку людину — те саме, що й дозволити їй зраджувати знову, заохотити до аналогічних дій. Закономірно, що вона буде здатна вчинити так і наступного разу.
Прикладом з історії може бути те, як Юда зрадив Ісуса Христа за тридцять срібняків. Ісус знає, що це станеться, але все одно тримає його біля себе до кінця, виявляючи свою любов. Але, звичайно, Юду це не зупинило. Що мало статися, те сталося. І не було в грішника таких мук сумління, які б свідчили, що ця його зрада остання.
Виходячи з наведених аргументів, можна зробити висновок, що виправдовувати зрадника не можна; зневаживши інших, він і сам утрачає довіру до себе. Якщо людина одного разу була здатна на віроломність і продажність, то в подібних ситуаціях учинить так ще не раз.
Люди дуже часто говорять про те, що потрібно творити добро, і тоді світ стане кращим. «За добро добром відплачують» - говорить народна мудрість. Але з екранів телебачення часто демонструють зовсім протилежне: от зробиш комусь добро, а він тобі злом віддячить.
І знайомі з цим згодні: невдячні люди дуже часто трапляються навколо нас. Можливо, злом вони за добро не відплачують, але й подяки від них не дочекаєшся.
Але чому все одно потрібно творити добро? Мабуть, тому, що це нагальна потреба людини – посміхнутися комусь, простягти руку до До перейти вулицю, зігріти змерзлого, винайти для хворих чудодійні ліки. Або просто сказати добре слово підтримки.
Звичайно, коли людина говорить красиві слова та обіцянки – це ще не так багато вартує. Потрібно підкріпляти свої слова реальними вчинками.
Я думаю, що творити добро – це потреба навіть не просто людини, а всякої живої істоти. Скільки буває випадків, коли, наприклад, кіт виховує покинутих цуценят, або навіть вовки вигодовують загублених у лісі людських малюків. Не може жива істота жити без того, щоб самому творити добро. Усі релігії світу вчать нас робити добрі вчинки, і християнська віра теж.
Мабуть, у нашому непростому світі складно творити добро. І мені, як і усім, теж хочеться його творити. Але не завжди виходить. Часто забуваєш, що потрібно сказати щось хороше, а замість цього дратуєшся та огризаєшся на близьких та друзів. А потім почуваєшся дуже соромно. Часто губишся, коли час зробити добрий вчинок, а потім думаєш: потрібно було вчинити так і так…
Ми боїмося чинити добро, тому що не впевнені, що нам за це віддячать. Хотілося б скинути ці обмеження і просто робити добро безкорисливо, не сподіваючись на вигоду. Від цього можна отримати велику, безмежну радість. Найщасливіші люди – ті, хто вміє допомагати іншим просто по волі своєї душі. І для них це так само природно, як дихати. Оточуючі інколи вважають таких людей майже святими.
А той, хто добра не робить – він неначе живе у неповну силу, зіщулившись, озираючись навколо: де б вигоду знайти. Він не проживає половину свого життя, і з його очей ніколи не ллється життєдайний світ. Часто і дивитися на такого не хочеться.
Знаєте, одним з прикладів безкорисливої доброти я вважаю героїню поеми «Наймичка» Тараса Шевченка. Ганна виховувала свого сина, все робила для нього, хоч знала, що він не вважає її своєю матір’ю. Він міг би вирости та вигнати її на вулицю – адже для нього вона була усього лише наймичкою. Стара та хвора наймичка кому потрібна? Ганна цього не побоялася, і все життя віддала Маркові та його родині. І серце хлопця відізвалося на її доброту - він полюбив її як матір. Добро все одно знаходить справжню подяку, я в це вірю.