Прочитай текст, випиши окремо сурядні та підрядні сполучники. Повторювані сполучники теж виписуй. Мова – душа народу Багато є таємниць і світі, і одна з найбільших з-поміж них – мова. Здається, ми знаємо якесь слово, немовби розуміємо його. Проте все, що закладено в ньому упродовж віків, нерідко не можемо повною мірою видобути. Потрібно докласти чимало зусиль, щоб заховане у слові постало перед нами у всій красі, глибині та неповторності. З раннього дитинства і до глибокої старості людина невіддільно пов’язана з мовою. Це єдине знаряддя, що вивищує людину над світом, робить її нездоланною в пошуках істини. Розпочинається прилучення дитини до краси рідної мови з милих бабусиних казок і материнської колискової пісні. Кожен день дає нам урок пізнання. І завжди і скрізь наш учитель – мова.
1. І знов лечу. ( лечу - присудок, односкладне неповне, дієслівне, означено-особове )
6.Не діли шкуру невбитого ведмедя. ( не діли - присудок, односкладне, неповне, дієслівне, означено-особове )
2.Оце, синку, як прийдеш, поклади хліб на стіл.. ( прийдеш, поклади - присудок, односкладне, неповне, дієслівне, означено-особове )
7.Поганому виду нема стиду. ( нема - присудок, неповне, односкладне, дієслівне, безособове )
8.Світає.. Край неба палає. (світає - присудок, неповне, односкладне, дієслівне, безособове )
3.Послухаємо музику? ( послухаємо - присудок, неповне, односкладне, дієслівне, узагальнено-особове)
9. Пахне спечений хліб. ( хліб - підмет, пахне - присудок, двоскладне, неповне )
4.Лікарські рослини вживають у вигляді відварів. ( вживають - присудок, односкладне, неповне, дієслівне, неозначено-особове )
10.З відкритих дверей віє холодом. ( віє присудок, неповне, односкладне, дієслівне, безособове )
11 Ось і Каховка. ( Каховка - підмет, односкладне, неповне, називне )
5.Довіряй, але провіряй. ( довіряй, провіряй - присудки, односкладне, неповне, дієслівне, означено-особове )
12.Посадили над козаком явір та калину. ( посадили - присудок, неповне, односкладне, дієслівне, неозначено-особове )
Підмет підкреслюється однією рискою, присудок - двома.
Я теж писала у школі такий твір) Писала сама. Залюбки поділюся с Вами.Отже
Найважче у цьому світі - це жити в ньому. Кожного дня ми повинні вирішувати безліч проблем, турбуватися про своїх близьких, хвилюватися з приводу чи без... Ми майже завжди чимось заклопотані, нам кудись завжди треба бігти, ми щось вирішуємо, плануємо, робимо... За всіма цими звичними нам буденними проблемами і клопотами усі забувають про головне - час. Його неможливо повернути назад. Ми не можемо раптом ще раз пережити вчорашній день, він стає історією. Люди раді б повернути роки свого безтурботного дитинства, але, на жаль, це неможливо. Кожен з нас хотів би виправити свої помилки в минулому, та час невблаганний. Іноду повертаються втрачені друзі, втрачені колись грощі теж рано чи пізно повернуться, та час не повертається ніколи.
Наше життя дуже швидкоплинне, іноді думаєш, що чекає тебе в майбутньому? За всіма справами ми і не живемо по-справжньому, майже ніколи не помічаємо краси, що навколо нас: яскравого сонця, весняного неба, зимового ранку, літнього чарівного вечора... А потім раптом стає занадто пізно, наш час у цьому світі спливає, і ми так нічого і не встигаємо зробити важливого, бо нам усі ці роки було не до того. Що нам заважало частіше говорити близьким і рідним: "я Вас люблю"? Що заважало нам втілити наші заповітні мрії у життя? Хто нам не давав більше часу проводити з родиною та друзями?
Час потрібно використовувати правильно і намагатися не робити непоправних помилок. Потрібно цінувати кожну годину, кожну хвилину. Але не переставати боротися, не переставати мріяти... І,звичайно, не втрачати віри. Жити своїм життям та пам"ятати: втрачені роки не повернеш, але минуле завжди поруч. Воно чекає, щоб перевернути теперішнє та змінити майбутнє.