Прочитайте речення. Поясніть перехід різних частин у займенники.
1. Мов одірвалось од гіллі, одно-однісіньке під тином сидить собі в старій ряднині (Т. Шевченко). 2. Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка). 3. Був у неї Андрій — цілий вік гризлася з ним, а тепер нема вже й Андрія (М. Коцюбинський). 4. На стежці не видно було ні живої душі (І. Нечуй-Левицький). 5. Коваль був чоловік розумний (А. Головко). 6. Окремі комедійні місця, розкидані по моїх картинах, завжди режисерував з великою насолодою (О. Довженко). 7. Було колись в одній країні: сумний поет в сумній хатині рядками думи шикував (Леся Українка). 8. Одні орали, другі натягали дріт на межі городу, треті впорядковували сад (О. Бойченко). 9. Вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло (М. Стельмах).
Ім’я людини - це юридично зафіксоване слово для вирізнення особи. Кожен народ протягом тисячоліть виробив свої власні імена. В них відобразилася його духовна культура, характер і світогляд. Прадавні українці мали промовисті й милозвучні імена: Добриня, Дана, Любим. В давні часи слов’яни мали тісні племінні зв’язки, тому досить часто імена були спільними для всього слов’янського світу: Богумил, Миролюба, Крилач, Полян, Творилад, Братислав.
Із прийняттям християнства почали впроваджувати грецькі, римські, єврейські імена. Їх часом було важко вимовити й запам’ятати, тому українці надавали іменам власного фонетичного і морфологічного вигляду. Прокопія іменували Прокопом, Ігнатія – Гнатом. Ще кілька століть після християнізації давні народні імена активно вживались поруч із християнськими. Майже кожен українець мав два імені: традиційне й церковне. З часом християнське ім’я стало головним. Чимало народних імен збереглося у вигляді прізвищ: Тригуб, Хмара, Богород та подібні. (За Г.Лозко; 132 сл.)
Велику роль у розвитку людини грає сімейне виховання, умови розвитку. Але навіть виховуючись в одній сім'ї, діти часом виростають дуже різними. Отже, саме положення дитини в сім'ї робить на нього вплив.
У свідомості кожної людини існує "розумова картинка" старшого і молодшого дитини, "сукупність образів пам'яті", які їм відповідають.
При цьому важливо відзначити, що ці стереотипні уявлення про старшого і молодшого дитину дуже впливають на особистість людини, яка є старшим або молодшим. Справді, ми, батьки, абсолютно по-різному ставимося до своїх старшим і молодшим дітям, чекаємо від них різних речей. Тож чи варто дивуватися тому, наскільки різними вони виростають?
Для того щоб виявити стереотипні уявлення про старших і молодших дітей, що стосуються їх типового поведінки, характеру і зовнішності, в новосибірському педагогічному університеті проводилося спеціальне дослідження, в якому брало участь більше сотні людей. Вийшло чотири групи уявлень: старші про молодших, старші про старших, молодші про старших, молодші про молодших.
Резюмуючи дані дослідження можна сказати наступне:
Типова зовнішність. Старших дітей описують (і група старших, і група молодших) як високих, а молодших як маленьких, низьких. Можливо, це пов'язано з тим, що під час фізіологічного росту старша дитина вище молодшого. Старший брат (сестра) - акуратний і стрункий, а група старших відзначає в молодших неакуратність. Якість сили відзначають як у молодших, так і у старших дітей. Група молодших відзначає у себе безтурботність і усмішливість. При описі зовнішності часто характеризуються очі (колір) - ознака краси, близькості, волосся - ознака краси.
Типове поведінку. Старший - працює, навчає, дбає, допомагає, радить. Для групи молодших до поради найбільш важливі. Таким чином, старший виконує функції дорослого. При описі поведінки молодшого дитини найчастіше і в групі молодших, і в групі старших зустрічаються дієслова "грає", "навчається" і дієслова активного поводження (бігає, стрибає, скаче). Група старших вважає, що молодші багато конфліктують, тоді як молодші про себе такого не говорять. Можливо, молодші сприймають таку поведінку як відстоювання самостійності, а старші як бунт, конфлікт.
Типовий характер. Група молодших, описуючи старшого, ставить на перше місце спокій. Можливо, це пов'язано зі сприйняттям старшого як дорослого, на противагу своєму активному, дитячому поведінки. У старшого також відзначаються якості, важливі для діяльності (відповідальність, розсудливість, цілеспрямованість, серйозність), і "батьківські якості" (строгість, справедливість, доброта). При описі характеру молодшого дитини група молодших на перше місце ставить характеристику "веселий". Опис молодшого наповнений емоційними характеристиками (веселий, вередлива, легковажний, товариський, запальний). Молодші відзначають у себе гнучкість і розум, тоді як старші вважають їх легковажними і залежними.
Отже, старший брат (сестра) представлений високим, великим і струнким. Він володіє характеристиками дорослої людини: досвідчений, відповідальний, розсудливий. Його діяльність часто пов'язана з керівництвом (вчить, виховує, допомагає), більше орієнтована на інших.
Молодший брат (сестра) представлений маленьким, низьким. Він має характеристики дитини: вередлива, цікавий, веселий, залежна. Його діяльність спрямована на розваги, емоційний взаємодія (грає, гуляє, спілкується, веселиться, піклується про емоційну атмосфері), більш орієнтований на власне задоволення. У зв'язку з більш вираженою дитячої позицією молодшому часто доводиться доводити свою самостійність, чого старшому робити практично не доводиться.
Виростаючи, люди все одно залишаються старшими або молодшими. Погодьтеся, що майже кожен з нас може легко классіфіровать більшість своїх знайомих за ознакою старшинства в батьківській родині.