Прочитайте речення, знайдіть в них відокремлені додатки, поясніть розділові знаки при них.

І ніхто того не чує, не знає, не бачить, опріч Марка маленького. (Т.Шевченко)

— це відокремлений додаток,

приєднаний до пояснюваного слова прийменником —

Ступив досередини і зачинився. З іншого кінця вагона залунали голоси, зокрема голос охоронця. (С. Жадан)

— це відокремлений додаток,
приєднаний до пояснюваного слова прийменником —​

Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магЙ І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкувай ня, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило! себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. Щастя і горе, радість і смуток – усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові.«Яке щастя!» – і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного^ Це все ще попереду, а сьогодні – зелений моріжок, лагідні руки мами, барвист метелики, що розважають і бавлять маленьку людину.«Яке там щастя!» – і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долон| що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багат довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожні копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось… РідЯ* діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї… Тепер ось – доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не  заробила.«А щоб тобі щастя не було!» – і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить і зловісно й страшно. Наитемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх.Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для ; зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова, і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.

Одного прохолодного зимового ранку до зайця завiтав його друг кролик. Хоча це й було не сподiвано, але зайчику було приемно, що про нього пiклуються. Зайчик одразу ж почав пригощати свого друга. Вiн вiдкрив банку малинового варення та зробив горячий час, аби кролик трiшечки нагрiвся. Потiм вiн показав своему друговi свiй дiм та комiрчину, де знаходяться всi запаси на сурову зиму. Так як його другу вже час було йти додому зайчик дав кролику баночку солодкого медку. Зайчик пообiцяв кролику обов'язково завiтати до нього у гостi!