У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)
Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))
загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.
Дитя мое! Сквозь сон твердишь За мной молитву ты послушно И, засыпая, говоришь: «Господь, даждь днесь нам хлеб насущный!» Но еще без слов И за того, кто хлеб посеял, И, не щадя своих трудов, На ниве тягостно взлелеял! Под вольным небом голубым Возрос и вызрел хлеб насущный, Пригретый солнцем золотым, Обвеян ласкою воздушной; Весенний дождь его вспоил, А мать-земля его вскормила, Господь с небес благословил, Роса небесная кропила. Над нивой жаворонок пел, И пар клубился ароматный, Когда на солнце колос зрел И наливался, благодатный. Когда же неба глубины Звездами яркими горели, На ниву с горней вышины Приветно звездочки смотрели; А от земли то там, то здесь Молитва к небу возносилась: «Хлеб наш насущный даждь нам днесь!» И фимиамом ночь курилась... Земля и пахарь-человек В молитве той единодушной Слились, дитя мое, навек - Молись и ты про хлеб насущный!
У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)
Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))
загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.
Дитя мое! Сквозь сон твердишь
За мной молитву ты послушно
И, засыпая, говоришь:
«Господь, даждь днесь нам хлеб насущный!»
Но еще без слов
И за того, кто хлеб посеял,
И, не щадя своих трудов,
На ниве тягостно взлелеял!
Под вольным небом голубым
Возрос и вызрел хлеб насущный,
Пригретый солнцем золотым,
Обвеян ласкою воздушной;
Весенний дождь его вспоил,
А мать-земля его вскормила,
Господь с небес благословил,
Роса небесная кропила.
Над нивой жаворонок пел,
И пар клубился ароматный,
Когда на солнце колос зрел
И наливался, благодатный.
Когда же неба глубины
Звездами яркими горели,
На ниву с горней вышины
Приветно звездочки смотрели;
А от земли то там, то здесь
Молитва к небу возносилась:
«Хлеб наш насущный даждь нам днесь!»
И фимиамом ночь курилась...
Земля и пахарь-человек
В молитве той единодушной
Слились, дитя мое, навек -
Молись и ты про хлеб насущный!