Прочитайте текст. Випишіть дієприкметники. З’ясуйте, від яких дієслів вони утворені та яку роль у реченні виконують. А поглянеш на розсипані хатки, на завіяні снігом лужки та діброви, на мовчазні під місяцем верби, на притихлі садочки й криниці — і звідусіль сколихнеться, оживе чиєсь кохання. Отак від хати до хати, від стежки до стежки будеш іти давніми чи свіжими слідами його, будеш неждано стрічатися з ним, як он із тією парою, що йде закутана одним кожухом

Україна... Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для нас Вітчизною.

Велична і трагічна історія моєї України. Здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити український народ.

Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.

Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі "іскра вогню великого", невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. І першим, хто сказав про це на весь світ, був Тарас Шевченко:

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Традиції великого Кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники — всі ті, кому не байдуже, хто ми, "чиї сини? Яких батьків?"

Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.

Колись Іван Франко у Пролозі до поеми "Мойсей" з пекучим болем і гіркотою писав про свою знедолену Батьківщину, про принизливе становище українського народу:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожу,

Людським презирством, ніби струпом,

Вкритий!

Але останні строфи Прологу передають непохитну віру поста в національне відродження рідної землі.

Віриться, що всі труднощі будуть подолані і стане Україна щасливою і радісною домівкою мого народу. Бо він того гідний!

ответ: 1)Знать, од бога, і голос той, і ті слова, ідуть меж люди!

2)Я для тебе горів, український народе,

Тільки, мабуть, не дуже яскраво горів.

3)Я, може, божевільним тут здаюся. Ми з вами люди різного коша.

4) І до труни з кленового безсмертя

Шекспір підходить з глибини століть

І, чорний плащ відкинувши рукою

( На грудях заряхтіли діаманти,

Мов зорі на небесному чолі),

Схилився до землі, поцілував у лоб-

Війнулося волосся над труною.

5) Але іноді буває ( щовечора буває так), як розвіється в

уяві марево,- підведе жінка голову, а просто перед очима червоно сходить місяць, як із давніх- давен, за двором говорять мужики, і Юхимів голос чути, а на греблі пісня затужить ( і нащо- бо вони співають оцієї) - заниє тоскно серце у Катрі.

Объяснение: