Прочитайте текст. Випишіть речення з порівняльними зворотами. Невдовзі, справді, дивлячись то вдалину, то на вітрила, січовики помі- тили тривожні зміни. Мов білогриві коні, по морю бігли хвилі, сховалося у сірім мреві сонце, і вітер дужче й дужче зривав зі щогл полотнища...
Вони пливли останніми. Попереду, неначе біла хмара, розкинувши ши- роко крила, летіло близько трьохсот вітрильників. Такої сили чайок ще не виходило в козацьке Чорне море. Добряче, видно, розмахнувся Тарас Тря- сило на Варшаву, коли послав такий удар Стамбулу. Це хвилювало Непра- ну душу, тішило, що рідний край зведеться і скине пута. Він милувався не- стерпним бігом чайок, невпинним плеском весел, глухим бринінням снасті, що в ньому ледь уловлювався суворий голос думи, ще не народженої, ніким ніде не співаної, але уже існуючої, неначе воля, якої жде Вкраїна і за яку вони прорвалися на цей безмежний простір.
На море швидко й густо лягала чорна ніч. Із байдака Хмельницького пе- редали всім чайкам: не зупинятися на ніч, не відставати, а йти щосили до Босфору. Неначе привиди, човни щезали в темряві, у гулі й свисті вітру...
Нарешті все покрила важка пітьма. Ні місяця, ні зір у небі, ні вогника у всьому світі. Байдак і темрява. Навальний дужий вітер і стугін моря, схо- жий на ... Ні, він ні з чим не схожий, цей голос моря, йому немає рівних! Розкотистий, величний, моторошний, він ошелешує того, хто вперше по- чує бурю, й проймає душу холодом тому, хто вже раніше спробував нічного герцю з морем. Вода кипить, розгойдується, неначе тісно їй у величезній чаші, неначе хтось, іще могутніший і невблаганніший, безжально тисне, гонить її у невість із берегів, межи яких їй так спокійно й зручно. Розбу- рхана, до дна стривожена, вона сліпа й нещадна в своєму жасі й натиску, в своїй безмежній силі.
Запорожці, прибравши весла, слухали оте гнітюче ревище і пиль- нували, аби навальні хвилі, що би- лися об в’язки очерету, прикріплені уздовж бортів, не залили чайки, на дні якої лежав підводний човен...
Почувся тріск.
— Вітрило! — гукнув Непран і кинувся знімати туге полотнище. За ним метнувся Бодня. Перечепив-
140
§ 29. Порівняльний зворот
шись, змахнув руками й незграбно впав у море
Кожна українська родина святкує Великдень. Звичайно, обов'язково, щоб у цей день на столі були присутніми крашанки та пасхи. За народними віруваннями, ту писанку, яку ви отримали першою на Великдень, слід зберегти, оскільки вона має чарівну силу - зберігає від злого ока, може запобігти або й припинити пожежу. Народ вірить, що в тому разі, якщо всю службу вистоїш у церкві з крашанкою, усе уважно будет слухати й не почнеш при цьому дрімати, то ця крашанка матиме дуже довгий "термін придатності" - не зіпсується навіть через багато років. У деяких регіонах України в ніч перед святом не можна спати, це правило стосується і дітей, і літніх людей. Обов'язково потрібно в цю ніч попросити прощення у померлих родичів, пригадати їх добрим словом.
Кожен з нас мріяв би мати справжнього друга. Насправді, це не так просто — знайти друга. Мабуть, справжню дружбу треба заслужити. Саме таку дружбу і заслужив герой оповідання «Лідер» хлопчик Степанко.
Коли поранений голуб потрапив до Чубарика, йому по-справжньому пощастило. Степанко лікував його, годував, був терплячим і вірив, що голуб обов’язково виживе. Нарешті надії Чубарика справдились. Голуб не тільки став справжнім красенем і сміливим птахом, а й справжнім другом. Втративши голуба, Степанко відчував себе самотнім, адже він втратив Лідера, свого друга: «Горе було таке велике, що він і сам відмовлявся їсти. І таки справді змарнів». Хлопчик хвилювався за голуба, чи буде його хтось там далеко годувати… На щастя, справжнім другом виявився не тільки Степанко, а й Лідер, адже він повернувся: «Протер Чубарик очі, а над ним його Лідер…» Оповідання закінчується словами тата хлопчика:
- Ти дивись! Більш як тисяча кілометрів — а знайшов… Оце дружба!..