Прочитайте уривок, перекажіть його зміст українською мовою. сформулюйте основну думку тексту.
язык – это наше бесценное наследство, с ним мы не расстаемся на протяжении всей жизни. и, конечно, нельзя быть безразличным к тому, как мы пользуемся языком, как им выражаем свои мысли, как мы ценим родное слово. хорошо в связи с этим сказал к.г.паустовский: «человек, равнодушный к родному языку, – потому, что его безразличие к языку объясняется полнейшим безразличием к настоящему и будущему своего народа» (к.горбачевич).
1) По лощинам, звезды отражая, ямы светят тихою водой; журавли, друг друга окликая, осторожной тянутся гурьбой
2) Поезд ушел быстро, его огни скоро исчезли, через минуту уже не было слышно шума
3) Изумрудные лягушата прыгают под ногами; между корней, подняв золотую головку, лежит уж и стережет их
4) Весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет
5) Помню также: она любила хорошо одеваться и прыскаться духами
6) Он подумал, понюхал: пахнет медом
7) Он выглянул из комнаты - ни одного огонька в окнах
8) Упадет луч солнца на траву - вспыхнет трава изумрудом и жемчугом
9) Он мучительно провел глазами по потолку, хотел сойти с места, бежать - ноги не повиновались
10) Не было никакой возможности уйти незаметно - он вышел открыто, будто идет на двор, и шмыгнул в огород
11) Я говорил правду - мне не верили; я начал обманывать.
12) Обветренное лицо горит, а закроешь глаза - вся земля так и поплывёт под ногами
13) Пропади ты совсем - плакать о тебе не будем
14) Если вам писать противно, скучно, не пишите, - это все равно получится скверно, фальшиво
15) Я подошел к окну: ночью снег запорошил весь сад.
Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батьковi i матерi слухняний, старшим себе покiрний, меж товариством друзяка, нi пiвслова нiколи не збрехав, горiлки не впивавсь i п'яниць не терпiв, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би i маленький празник, тiльки пiп у дзвiн - вiн вже й там: свiчечку обмiнить, старцям грошенят роздасть i приньметься за дiло; коли прочує яку бiднiсть, надiлить по своїй силi i совiт добрий дасть. За його правду не оставив же його i бог милосердний: що б то нi задумав, усе йому господь i посилав. Наградив його жiнкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; i що було Наум нi забажа, що нi задума, Настя (так її звали) ночi не поспить, усюди стара?ться, б'?ться i вже зробить i достане, чого мужиковi хотiлось. Поважав же i вiн її, скiльки мiг, i любив її, як свою душу. Не було меж ними не тiльки бiйки, та й нiякої лайки. Щодень хвалили бога за його милостi. У в однiм тiльки була в них журба: не давав їм бог дiточок. Та що ж Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехреститься, прочита отченаш, то йому i стане на серцi веселiш, i пiшов за своїм дiлом чи в поле, чи на тiк, чи у загороду або до батракiв, бо був собi заможненький: було й воликiв пар б п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим i панщину вiдбувати, i у дорогу ходити; була ж i нивка, одна i друга, ще дiдiвська, а третю вiн сам вже купив, так було йому чим орудувати. Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, пiсля нас дiстанеться? Не буде нам нi слави, нi пам'ятi; хто нас похова?, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зiбрали, а нам не скажуть. А Наум їй було i каже: "Чоловiковi треба трудитися до самої смертi; дасть бог дiточок - дiткам зостанеться, а не дасть - його воля святая! Вiн зна, для чого що робиться. Нiщо не наше, усе боже. Достанеться наше добре? доброму, вiн за нас i на часточку подасть, i мисочку поставить, i старцям роздасть. А коли буде наслiдувати недобрий, йому грiх буде, а нас усе-таки бог милосердний, пом'яне, коли ми те заслужимо. Не журися, Насте, об худобi: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобi не перепинила дороги до царства небесного. Сатана зна, чим пiдштрикнути; молися богу, читай "Iзбави нас од лукавого", то усе гаразд буде. Аж ось за отцевськi i материнськi молитви дав їм бог i дочечку. Та й радi ж були обоє, i Наум, i Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було, куди дитина побiжить, чи до сусiдiв, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слiдком за нею i ходять. Та й що то за дитина була! Ще маленьке було, а знала i отченаш, i богородицю, i святий боже, i половину вiрую. А тiльки було зачує дзвiн, то вже нi заграється, нi засидиться дома i каже: "Мамо! пiду до церкви, бач, дзвонять; грiшка не йти; тату, дай шажок на свiчечку, а другий старцю божому подати". I в церквi вже не запусту? i нi до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б'є.