Прочитайте уривок із поезії Ігора Савича. Визначте, у якому житті прості дієслівні присудки ШАНУЙМО ХЛІБ!
Замріюся, задумаюсь. Коли б
Я створював закони граматичні,
То хай було це звично чи не звично,
У мене скрізь ласкаве слово «Хліб»
Обов'язково, строго, безумовно
Писалося із букви заголовної.
І. Савич
Шкільне подвір'я завжди чисте та доглянуте. Учні дбають про порядок на подвір'ї. Перш за все, всі діти намагаються не смітити. Якщо хтось впустив обгортку від цукерки або папірець, то обов'язково несе його в смітник. Якщо хтось не зробив це за себе, то сумлінні учні нагадають йому про недбалість.
Діти мають суботники. На них всі учні збираються та роблять подвір'я школи більш затишним. Навесні всі саджають квіти, копають землю, білять дерева. Суботники - це дуже весело і корисно. Завдяки нашій сумлінній праці подвір'я школи завжди гарне та чисте.
Відповідь:
Український народ – один з найбільших європейських народів, який доводив свою велич протягом тривалого часу. Весь цей час ми перебували між різними цивілізаціями, наш вибір представлявся дуже складним, оскільки український народ завжди всім заважав і його хотіли знищити. Тим не менш, велич підтвердилася в тому, що наш народ зміг вижити, зміг стати достатньо сильним для створення власної великої держави. У той же час Україна сьогодні далеко не є достатньо сильною, щоб протистояти агресору. Ми бачимо, що з порушенням наших прав ми нічого неможемо вдіяти і часто звертаємося за до до інших країн.
Держава складається з людей, тому головними винуватцями такої складної ситуації є самі українці. Чого ж нам всім не вистачає, щоб побудувати по-справжньому сильну країну?
Я думаю, що більшості людей у нашій країні не вистачає стратегічного мислення. За весь час існування новітньої незалежної України нам нав’язувалися невірні стереотипи, які українці чомусь приймали на віру і відстоювали повсюдно. Замість того, щоб думати власною головою, співвідносити факти і реальність, українці відмовилися від цього і почали просто вірити в те, що їм кажуть
власні і зарубіжні політики.
З-за цього акценти в голові звичайного українця змістилися, він втратив можливість мислити раціонально і стратегічно і захотів того, що насправді йому зовсім невигідно. Я думаю, що до цього був причетний також і низький рівень освіти більшості українців. Багато людей зовсім не хочуть думати, винаходити щось нове, вони хочуть лише робити примітивну роботу і отримати гідну оплату.
Але насправді ні в одній країні світу ніхто і ніколи не ставав успішним тільки за рахунок цього.
Українцям також дуже сильно не вистачає взаєморозуміння. Проблема в тому, що різні регіони країни живуть різним життям. Але це зовсім не означає, що можна відмовитися від спроб знайти спільне. Українці дуже різні, вони повинні шукати точки дотику, щось спільне.
Якщо це спільне так і не буде знайдено, то у нашої країни дуже погані перспективні. А це, в свою чергу, дуже прикро, оскільки все те, що відбувалося раніше, повинно було змусити нас повірити в цю країну.
Як і у будь-якого іншого народу, українцям теж чогось не вистачає. По-перше, їм не вистачає вміння мислити стратегічно, дивлячись далеко вперед. Якби ми це робили, ми б могли передбачити виникнення ризиків і уникнути їх.
Але ми цього не зробили і пожинаємо плоди цього зараз. По-друге, українцям не вистачає терпимості. Ми тут різні, потрібно шукати один до одного підходи, щоб будувати, а не руйнувати країну.