Прочитайте уривок із поезії Тараса Шевченка ( надрукований вкінці). Поміркуйте про образ чужини, чужого краю, який з‘являється у його творах. Чому ця тема була важливою для Шевченка? Чи доводилося вам довго бути за межами рідного дому? Поділіться враженнями про свій досвід. Свої думки викладіть у формі твору- роздуму. Прилинь, сизий орле, бо я одинокий
Сирота на світі, в чужому краю.

Украї моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для нас вітчизною. велична і трагічна історія моєї україни. здавна численні завойовники приходили на цю прекрасну, багату землю, щоб загарбати її й поневолити український народ. народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі. тривалий час україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. але тліла в народі під попелом неволі "іскра вогню великого", невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи. і першим, хто сказав про це на весь світ, був тарас шевченко: не вмирає душа наша, не вмирає воля. традиції великого кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники — всі ті, кому не байдуже, хто ми, "чиї сини? яких батьків? " саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради вітчизни україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. на цьому шляху зроблено тільки перші кроки. багато ще складних проблем у молодої нашої держави. колись іван франко у пролозі до поеми "мойсей" з пекучим болем і гіркотою писав про свою знедолену батьківщину, про принизливе становище українського народу: народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожу, людським презирством, ніби струпом, вкритий! але останні строфи прологу непохитну віру поста в національне відродження рідної землі. віриться, що всі труднощі будуть подолані і стане україна щасливою і радісною домівкою мого народу. бо він того гідний!

батьківщина – це найдорожче, що є у людини. не даремно вона співзвучна слову «батьки». для кожного вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, лагідних материнських рук,сходом сонця, сяянням зірок…

у кожної людини своя батьківщина, і кожен має право любити та пишатися нею. моя батьківщина – це україна. я вважаю її найкращою країною у світі. бо я тут народилась, тут мої батьки і друзі. я люблю її за широкі лани, густі діброви, що завтра під мої вікном знову розквітне біла акація.люблю українську осінь з її вкритими у золото і багрянець деревами, ранковими туманами, потемнілими повноводними ставками. мені подобається збирати осінні гриби, коли ми усією родиною виїжджаємо у ліс. люблю палити вогонь і смажити шашлики. на сільських ланах закінчують працювати осінні комбайни, поспішаючи вчасно підготуватися   до неминучих холодів. у моїй україні найродючіша в світі земля і саме вона приносить людям свої дарунки.