Прочитайте уривок з повісті Уласа Самчука «Марія». Спробуйте на підставі запропонованого тексту укласти ділову характеристику Марії. Під час укладання додайте відсутні реквізити.
Марія народилася у сім'ї у звичайних людей: мати селянка, батько працював у каменоломнях. «Її голівка вкрилася чорними м'якими кучерями, оченята горіли кусниками полірованого антрациту. Батька кликала татом, матір мамою. Любила це робити безупинно». Може, передчувала, як недовго доведеться їй тішитися цими словами. Незабаром батька привалило у каменоломнях, а мати, захворівши на сухоти, померла невдовзі після того. Дівчинці було лише шість років. Так почалося її сирітство: «Чорні м'якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію. Дівча дерло на собі шкуру, поробилися гнійливі струпи. Кругла голівка обліпилася огидними ковтунами, на плечах висить брудна полатана сорочина. Що могла їсти Марія? Їла шматок чорного сухого хліба, їла недоспілу овоч, їла бараболі, ті самі черстві, водяні, як варилися для веприка і курей. Мала великий набубнявілий животик».
У цей період у неї проявляються різні риси. Наприклад, терплячість: «Роса розмочує ретини, заходить в бруд і роз’їдає їх. Ноженята чорні, порепані, з попідбиваними пальцями. Ступає обережно по верстві куряви дороги, після по росі. Роса розмочує репини, заходить бруд і роз'їдає їх. Чути гострий біль, виступає чорна густа кров. Чути гострий біль, виступає чорна густа кров. Але Марія не зважає на це».
Працьовитість притаманна їй з самого дитинства: «Та що Марії праця? Жне, в'яже за косарями і, мов дзвінок, гомонить. Виграють оті чорнезні, оті бездонні… Гляне — опалить… А щоки повні, округлі, з ямочками. Кучері чорним полум'ям горять. Картина — невгомонна, співоча картина».
Марія виросла напрочуд гарна – «На дванадцятій весні відчула дівочий сором і при зустрічі з хлопцями опускала на очі довгі вії Дивляться, задивляються, і кожний: «О, це буде дівка!..». Дівчина вийшла ловка, роботяща, мала лагідну вдачу, до того ж і співала добре. Але себе тримала гідно.
Марія гарно співала. Гнат любив її слухати: « Дивлюся на тебе, Маріє, і стає страшно. Страшно за твою таку красу. Тобі треба сидіти в світлиці, накинути царську одіж і бути чиєюсь царицею. Ні, ні… Тобі тільки царицею бути. Ти надто хороша, у тебе ж пісня яка, яка пісня!»
Настала нова влада, нові порядки. Померли всі Маріїні сини. Але вона не плаче. «Марія соромиться старечої сльози» – ця жінка хоче бути сильною, не показує слабкість, все ще горда.
«Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. Дивиться рівно і широко» – жінка не боїться смерті.
«Довго, довго виривалася з життя Марія. Перетинається кожний нерв. Мідяне холодне сяйво місяця облило холодом роздуті, з розчепіреними пальцями ноги… З напруженням рветься останній нерв. Гасне поволі місяць, зникають одна за другою з голови думи, зливаються в чорну пелену, без початку і кінця… Плющаться і грузнуть очі, холонуть засохлі уста, западають груди, серце робить останній удар…». Марія померла.
Чайка квилить над морем тому, що хоче їсти, а не тужить за кимось (Ю. Яновський).
Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та ярке (Марко Вовчок). На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться, а більший меншого тусає та ще й б'є, затим що сила є (Л. Глібов).
Летять, мо сила їх незрима підганяє, птахи із вирію (М. Рильський).
Оскільки електромотора не було, то динамку крутили руками (Григорій Тютюнник).
Ллється море, плеще в берег, б'ється в сірі скелі, мов з кайданів хоче вийти на степи веселі (О. Олесь).
Обмерзлі кригою дерева дзвонили й лускотіли, неначе вони були скляні (І. Багряний).
О пісне! Тебе ніхто не може побороть, бо вільний дух твій правдою повитий (М. Рильський).
Ярема гнувся, бо не знав, не знав, сіромаха, що виросли крила (Т. Шевченко).
Що було б, якби всі українці були, як одна сімя
У сім'ї завжди дбають один про одного і допомагають у скрутні хвили. Я дуже люблю свою родину і також я люблю свій рідний народ, тому іноді уявляю що було б, якби всі українці були, як одна сім'я.
Зважаючи на те що Українці - дуже щирий,гостинний,доброзичливий,терплячий народ, нове життя стало б світлим і добрим. Були б кращі умови і панувало б порозуміння. Люди б вище цінував працю інших і самі намагались зробити щось краще, так як це принесе користь іншим. Ми б разом турбувались про стабільність держави і спільними зусиллями виводили її на нову арену всесвітнього визнання. Згуртована праця до б зміцнити національну гідність і до країні з економічними проблемами.
Багато незгод випало на долю українців. На сьогоднішній день налічується велика кількість емігрантів, жебраків та безхатченків. Хіба б було таке у щасливій родині? Де віра в те,що якщо ти десь оступився, то людина завжди протягне тобі руку до Не будучи сім'єю ми не відчуваємо того добробуту і підтримки, про яку мріємо! Тому будьмо щирими і привітними, тому що віра у краще майбутнє, підкріплена активними діями зближує народ і перетворюю в одну міцну сім'ю.