Прочитайте вголос подані слова, запишіть фонетичною транскрипцією. Поясніть наявність асиміляції за глухістю у словах і на межі прийменника з іменником. Визначте вид асиміляції за напрямом . Напрям асиміляції позначте стрілкою над звуками. З піснею, спустити , сколихнути , з середини, скраю , зцілити, з фабрики , сфабрикувати, з Тиски, стомитися, без клопоту , безтурботно, з черги , з книгою

 Я знаю життя з усіх боків і тих, що завжди не задоволені чимось – і в будь-якій ситуації починають тривожитися.  Гонта з ЗалізнякоЙтрубки закурили.  Страшно закурили .
Йдуть та й ідуть, чорні, похилі, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі... Йдуть і зникають у сірій безвісті (М. Коцюбинський
 Ми скликали зібрання виборців і він представлявся виборцям. Промовляв (І.  Франко). Я старий чоловік. Бідний чоловік (І. Франко). На Чубинського напав тепер страх. Ганебний, підлий страх (О. Довженко
Уже й час літній настав, спека стоїть нестерпна, а тут в холодочку ми сидимо і згадуємо, а ви…(
 А москалі їй назустріч, Як один, верхами
 Все, що на умі, то й на язиці
Тихе батьківське поле за поліським селом розляглось. Все чекає когось, не діждеть- ся когось
Купив уранці два тюльпани, один віддав тобі .

Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до нiмоти. Хто ще умiв любити так, як ти, Хто кликати умiв ще так до бою, Кого ще так боялися кати! Так звучить вiрш Дмитра Павличка "До Франка", але цi слова вiдтворюють i моє ставлення до Т. Г. Шевченка. Справдi, як можна не захоплюватися ним, не схилятися перед його стражданнями i його мужнiстю! Вiн був сонцем нашоï поезiï, символом високого духу украïнськоï нацiï, i водночас живою, чутливою i вразливою людиною. Вперше дiзналась я про Шевченка ще в ранньому дитинствi. У нас вдома була величезна книга - ювiлейне видання "Кобзаря". Вiд книги вiяло загадковiстю. Спочатку менi були доступнi лише "картинки", але потiм поступово почав вiдкриватися свiт створених Шевченком образiв. Зачарували мене прекраснi пейзажi Украïни, змальованi генiальним майстром слова, повiяло запахом квiту вишневого (точнiсiнько, як навеснi в селi, де живе моя бабуся), зашелестiли верби, що ростуть "мiж ярами над ставами", торкнувся душi вiтерець, що тихесенько вiє над Украïною. Назавжди запам'ятаю я i дiвчат з романтичних балад про дивовижне кохання та гiрку розлуку ("Причинна", "Утоплена", "Тополя") i смiливих героïчних гайдамакiв, i простих людей, що страждали, шукали щастя, i не могли знайти його у своєму важкому життi за крiпаччини. Хтось з них викликав спiвчуття, дехто вражав красою своєï душi, був гiдний поваги. Але всi вони, як живi, з'являлися перед очима, доки бринiла музика вiршованих рядкiв. Зiгрiла душу нiжна дружба малого Тараса з Оксаночкою i таке романтичне цнотливе кохання Яреми i Оксани, болем пронизав серце трагiзм долi Лiлеï, Катерини, наймички Ганни. Я захоплююся героïзмом Залiзняка i Гонти, незламнiстю Яна Гуса i мужньою жертовнiстю декабристiв. Свiт думок, почуттiв, iсторичних фактiв, оспiваних великим Кобзарем, став частиною i мого життя. Час вiд часу в рiзних життєвих ситуацiях рядки його вiршiв спливають у пам'ятi, нiби поради мудрого вчителя, i я усвiдомлюю, наскiльки глибоко Шевченко розумiв життя, якщо думки його можуть виявитися корисними i зараз. I я щаслива, що вiн був, є, буде вiчно, поки живий наш народ (а народи ж безсмертнi!). Пишаюся, що i я одного роду-племенi з нашим великим Тарасом.