Прочитайте. Випишіть дієслова, вжиті у формі умовного Майже випало чомусь із нашого вжитку слово «милосердний». Подивився в одинадцятитомний «Словник української мови». Боже ти мій! Напроти цього слова стоїть «заст.»! Та якби не було милосердя, людина не могла б бути людиною! Це те, без чого не було б добра, доброти, про які ми так багато нині говоримо. Милосердя — це вміння і душевна здатність прощати своїм ворогам, прощати помилки своїм друзям. Якби не таке вміння, кожен сприймав би доброту за принципом: «Ти — мені, я — тобі», тобто ти до мене добрий, тому і я до тебе добрий. Без милосердя і справедливість у світі звелася б тільки до одного: око за око, зуб за зуб. Ні, милосердя — не «застаріле», воно нікому не застує, воно з нами повинно бути постійно
ів
Так, у конфлікті Першої світової війни брали участь 38 країн з населенням майже 1,5 млрд. людей. Втрати тільки збройних сил склали 10 млн. загиблих і понад 20 млн. поранених. У Другій світовій війні брали участь понад 72 країни (80% населення Землі). Воєнні дії відбувалися на територіях 40 країн. До збройних сил було мобілізовано 110 млн. осіб у всьому світі. На фронтах загинуло, за різними підрахунками, від 50 до 65–67 млн. чоловік, 95 млн. було поранено або покалічено. Близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол. Тому немає сумнівів, що про криваві сторінки історії особливо важливо знати молодому поколінню європейців.
Сім мільйонів українців віддали своє життя за свободу й незалежність країни. Хіба про це можна забути?! Не можемо ми зганьбити пам’яті наших дідів, прадідів. У кожній родині зберігаються вицвілі від часу фотографії, пожовклі листи, надіслані з фронту, похоронки на тих, хто ціною власного життя рятував життя мільйонам. … І захистили рідну землю. Витримали найжахливіші випробування 1418 днів і ночей страшної війни, яка забирала найкращих, найблагородніших, найулюбленіших батьків, братів, сестер, дочок і синів. І сьогодні, коли Україна і весь світ балансують на межі миру і нової жахливої війни, події минулого століття стають тим уроком, який повинен до отямитися людству і зупинити можливу трагедію. Людство повинно пам’ятати тих, хто захистив майбутні покоління ціною найбільшою, найдорожчою – ціною власного життя. Кожен із нас повинен відчути відповідальність не тільки за себе, а й за всю планету. Лише тоді людство матиме майбутнє.
Старовинна мудрість говорить, що людина - творець свого щастя. З цим, мабуть, треба погодитись, тому що справжнє щастя - це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя - це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але, мабуть, чи не найважливіше - це вміння віддавати вся свої сили, своє душевне тепло, полум'я свого серця служінню людям. І саме така самовідданість, народжена високим гуманізмом, і робить людину щасливою. І все ж таки, де криється коріння справжнього щастя? Відповідь може бути одна: в праці.
У свій час великий педагог А. С. Макаренко правильно говорив про важливість трудового виховання. Згадати хоча б його "безнадійних вихованців, які вже встигли побувати "на дні" суспільного життя. Здавалось, ніхто і ніщо не спроможний очистити їхні душі від бруду. Але благородні вчинки і безкорислива праця дала змогу радісно забриніти струнам у їхніх душах, повернути їх у русло чесного життя. Саме праця забезпечила їм щастя повноцінного життя.
Відомі всі висловлювання Олександра Довженка: "Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді". І ця глибока думка переконливо розкрита автором у його безсмертній "Поемі про море", де показано красу людини в праці. Глибоко філософськими словами закінчується цей твір: "Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті".
Такий фінал твору, на мій погляд, глибоко символічний: він вказує на ті проблеми, які стоять перед молодим поколінням.
Звеличити, збагатити людину, зробити її життя справді повноцінним і багатогранним може лише всесильна любов до інших людей. Такі високогуманні погляди і поривання здатна дарувати людині творча праця.
Цей неперевершений героїзм, цю нездоланну силу і красу творчої праці нашого народу оспівано в кращих творах української літератури. Мимоволі згадуються невмирущі слова з поезії Павла Тичини:
Усмішка в народу розцвітає.
Кожен каже: й я свій труд несу!
Відбудова! - труд переростає
у красу.
У цих нібито й простих словах криється глибокий філософський зміст. І дійсно, тільки в процесі чесної безкорисливої праці людина по-справжньому здатна зрозуміти красу життя, велич людського існування. Лише тоді вона зможе повністю оцінити все те прогресивне, що створило людство в ході свого розвитку ввійти в чарівний світ прекрасного, збагативши свою душу неоціненним скарбом. А з іншого боку, саме це усвідомлення своєї повноцінності, збагаченості робить людську працю творчою і чимось наближає до мистецтва.
Але я гадаю, що будь-яка праця буде приносити людям користь, якщо людина обирає ту галузь праці, до якої вона більш за все здібна і яка здається більш корисною, а також таку, щоб її труд приносив якомога вагоміші результати. Для цього людині потрібні розум і знання.
Саме ця думка, доведена самим життям, оригінально зазвучала в поетичній творчості М. Рильського (збірка "Троянди і виноград"). Автор впевнено говорить:
У щастя людського два рівних є крила:
Троянди й виноград, красиве і корисне.
Улюбленій справі людина віддає всі сили, всю енергію, всі знання, ця справа буде виконуватися краще, віддача, як говорять, буде більшою.
Отже, так і тільки таке життя можна назвати прекрасним. І лише в беззавітному служінні людству, в невтомній творчій праці кожний із нас зможе знайти справжнє людське щастя.