Прочитайте виразно уривок з повісті Бориса Харчука «Планетник».
Визначте в реченнях над кожним словом частини мови.

Він ледве встиг посіяти, пішов теплий дощик. І травень випав дощовий. Його поле відразу зазеленіло. Хто ж поквапився, кинувши насіння в суху й холодну землю, зерно лежало й не поспішало сходити.
– Е, він щось знає…– почали казати люди. – Не інакше, як зв’язаний з нечистою силою.

                        РОМАШКА!                                                                               Ця проста та нехитра квіточка росте усюди: у садочках та палісадниках, у парках та на городі. Навіть інколи зненацька з’явиться посеред шумної міської вулиці, нагадавши перехожим про красу природи. А справжній дім та родина ромашки – у великому різнотрав’ї українського поля.Маленька ромашка не впадає в око великими розмірами, не має пишних «вогняних» пелюсток. Її не одразу помітиш серед пишних лілей, троянд, жоржин та орхідей. Але проста, скромна краса ромашки все одно незрівнянна. Недарма в літературі ця квітка є символом доброти, юності та скромності.Кругла серединка квіточки радує око яскраво-жовтим кольором. А прямі пелюстки, які оточують її по колу, біленькі та ніжні-ніжні. Ромашка, неначе маленьке сонечко, вбране у білі шати, усміхається до всіх навкруги.А яка ромашка пахуча! Вийдеш влітку в український степ та обов’язково знайдеш місце, густо заросле ромашками. Тут метушаться мурахи, співають цвіркуни. Зануришся в букет та отримаєш неймовірну насолоду від його медвяного запаху. Ромашка пахне неначе самим життям та самою родючою землею Батьківщини.Є багато різних видів цієї квітки: ромашка лікарська, садова, польова, пахуча та інші. Іноді – це маленька самотня квіточка на тонкій стеблині, іноді – ціле поле!Скромна ромашка є щедрою. Вона лікує людей від багатьох хвороб, дарує солодкий нектар, годує мурашок та комашок- «сонечок». А також наповнює навколишній світ радістю життя!

З водою жарти погані. Зразу за селом буде поріг, то ти не ходи через нього, потонеш. Тут навіть у високу воду на моторах тонуть. Як побачиш попереду підвісний міст через річку, то, не доходячи до нього, приставай до берега. Попроси мужиків, вони до перенести твоє чудо.Обноситись мені не хотілось, і не тільки через лінощі, тут ще й гонор заговорив. Як можна було не скористатися з нагоди випробувати себе і корабель у по-справжньому небезпечних умовах? Побоюся - потім ніколи не прощу собі. Нічого не сказавши старому, попрощався і поволі поплив, внутрішньо настроюючись на випробування.
Небезпека збільшувалась ще й тим, що по річці несло колоди, на порозі вони ставали сторч, перекидались. Якщо така колода впаде на човен, вона потрощить його на друзки. За кілька кілометрів до Зарєчинська почався сплав лісу. На валунах порога і вздовж берега - скрізь завали з колод.
Не залишаючи часу на роздуми і вагання, я швидко вивів човен на стрижень. Виждавши, поки між колодами, що пливли, утвориться прогалина, кількома дужими гребками кинув човен у напрямку порога. Останнє, що я встиг помітити на березі, - це люди, які, розмахуючи руками, бігли від мосту до води. Коли човен ковзнуло вниз, у мене захопило подих. Вал з розгону вдарив у спину, і я втримався тільки тому, що міцно вперся ногами в палубу. Вода перекотилася через човен, і він знову пірнув носом униз. Мене ще раз обдало водою з голови до ніг, а потім човен пішов перевалюватись із хвилі на хвилю, дедалі менше черпаючи її носом…