Прочитайте. Знайдіть і випишіть дієприкметники, назвіть дієслівні й прикметникові ознаки їх.

Вітряки! Натруджені старі дідугани, мало вас зосталося на землі нашій. А ті, що збереглися, стоять почорнілі на белебні з потрощеними дошками і, здається, звели до неба скалічені руки й благають пощадити їхню старість...

Відлопотіли вони своє, відмололи зерно на борошно, відстугоніли жорнами та ступами й тепер, покинуті й забуті, стогнуть під свавільними вітрами, ніби скаржаться на свою долю. У кожного вітряка своя доля, яка тісно переплелася з долею людською, бо ж люди, немов ті вітряки, живуть на вітровінні, не знаючи спокою. А іноді падають на землю від свавільних вихорів із потрощеними крильми. І не кожному судилося злетіти в небо...

Щоб скорити висоту, людині потрібні інші крила.

Чи не мріяв кожен з нас хоч раз у житті зустріти інопланетну особу?! Звичайно, мріяли. І скоріше за все, досить часто усі ми, дивлячись на нічне дивовижне небо, покрите зорями, уявляли різних інопланетних істот, що проживають на інших планетах.Яке воно, життя поза нашої планети? Хто ті незнайомці, що можуть населяти інші простори, адже давно доведено, що ми не єдині у всесвіті. Галактика гігантська і там може знаходитися не одна така планета, як наша. А люди.. Які вони там, поза нашою землею?! Пригадуються різні фантастичні фільми про поганих і добрих прибульців. Один автор їх змальовує роботами, інший - схожими на нас. Але так хочеться зустріти самому хоч раз ту фантастичну неземну особу з іншої планети...Ранок починався, як завжди: швидко закинувши кілька підручників до портфеля, похапцем схопивши бутерброд, я біг до школи. Погода була незрозумілою. Сонце заховалося і здавалося ось-ось вийде, але сірий туман так огорнув його своїми пазурами, що не видно було жодного промінчика. Все довкола було сіре і похмуре. Я йшов звичною дорогою через невеличкий парк...І ось попереду я побачив незвичайне світло, яке почало наближуватися до мене. Від несподіванки перехопило подих. Довкола була тиша і лише світло, що просто вже мчало до мене. Я став, як укопаний і не знав, що робити. Коли світло було вже зовсім поряд, я розгледів невеличку людиноподібну істоту. Менша за мене, з маленькою лисою голівкою, на якій були два вуха, разів у три більші, аніж людські. На ньому було щось одягнуто, але я так і не зрозумів що. Я просто стояв, як переляк і не знав, шо ж робити і куди бігти. Маленькі губи незнайомця зарухались і він промовив, як не дивно, зрозумілою для мене мовою: «Не бійся, ти давно запитував себе, чи ми існуємо і які ми. Так от, я тут, щоб з тобою познайомитися. Ми майже такі, як і ви, але ще не час нам ближче налагоджувати контакт. Ми не бажаємо вам зла, просто знайдіть мир самі на своїй планеті і ми зможемо без остраху з вами дружити...».Я розплющив очі, наді мною стояла мама і казала, що час вставати і йти до школи. Я нічного не розумів. То це просто сон?! Але ж все було так по-справжньому.Я сів на ліжку і згадав увесь сон так докладно, що, здається, то була реальна історія, що зі мною сталася. Слова інопланетянина чітко лунали у моїй голові: повинен бути мир на усій планеті, тоді і ми зможемо без остраху з вами спілкуватися. Я дуже чекаю на той час, коли не почую по телебаченню жодних новин про війну, стрілянину і смерть. І, дивлячись на небо, буду зустрічати інопланетних друзів, котрі будуть летіти до мене у гості.

Для кожної людини є та земля,на якій народився і живеш,та країна з якою повязуєш життя-цеБатьківщина!Її не вибирають як не вибирають батьків .Можеш вибрати друзів і дружину-вибрати не можна тільки Батьківщину!
  Слова Батьківщина і батьки є спільнокореневими,і для людини це-коріння,яке дало життя.Люблять Батьківщину не за те що вона велика,а за те що вона своя.
 Батьківщина-це рідний дім,де на тебе чекають завжди з любовю і надією.Рідна земля дає нам сили для життя.Достатньо подивитися на голубе небо і думкою,як у тій чудовій пісні.Полинути аж до сонця і зірок.Поглянути на Землю-і нам відкриється нова планета-край що нагадує собою серце-Україна співуча рідна моя земля.
      І моє серце саме з нею!