Дієприслівник означає другорядну дію порівняно з основною дією того самого предмета: Відпочиваючи, читаю.
Дієприслівники бувають недоконаного і доконаного виду. Час у них не визначаємо.
Дієприслівники недоконаного виду (що роблячи?) називають дію, одночасну з основною дією.
Вони творяться від теперішнього часу дієслова за до суфіксів -учи (на письмі ще -ючи) для І дієвідміни і -ачи (-ячи) для II дієвідміни. Для цього досить дієслово поставити в 3-й особі множини теперішнього часу (що роблять?) і -ть замінити на -чи: несуть — несучи, борються — борючись, гуркотять — гуркотячи.
дієслово в 3-йособі множини (вони)(що роблять?) пишуть пишу чить дієприслівникнедоконаного виду(що роблячи?)пишучи Зауважте! У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и. Дієприслівники треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному відмінку множини, які на відміну від дієприслівників мають закінчення -і: дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (сяючи, ревучи, сидячи), дієприкметники — на питання які? (сяючі, ревучі, сидячі).
Дієприслівники доконаного виду (що зробивши?) називають дію, яка передує основній дії: Відпочивши, читаю.
Вони творяться від минулого часу дієслова доконаного виду (що зробив?) за до суфікса -ши: сказав — сказавши, приніс — принісши, переміг — перемігши. У кінці цих дієприслівників теж завжди пишеться буква и.
минулий час дієсловадоконаного виду (що зробив?)написав написав +ши дієприслівникдоконаного виду(що зробивши?)написавши У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + чи – змагаючись, задуматись (задумався) + ши – задумавшись.
Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії. У такому разі дієприслівником позначають менш важливу, другорядну дію.
Наприклад, не можна вжити дієприслівник в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, нам уявляються лави молоді, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: дивимось — ми, а уявляються (хто? що?) — лави. І навпаки, в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, бачим лави молоді можна вжити дієприслівник, бо обидві дії стосуються того самого діяча ми — ми дивимось і ми бачим: В грядуще дивлячись сьогодні, ми бачим лави молоді... (М. Нагнибіда.)
Дієприслівник прилягає до присудка, окреслюючи другорядний процес, що його зазвичай виконує підмет. Розгляньмо три речення: 1. Сонце піднімається з-за обрію та освітлює долину. 2. Піднімаючись із-за обрію, сонце освітлює долину. 3. Сонце піднімається з-за обрію, освітлюючи долину. У реченні (1) суб’єкт — сонце є підметом, який виконує два рівноправні процеси (піднімається та освітлює). У реченні (2) мовця цікавить передусім освітлювання долини, тобто процес освітлює буде основним, а поданий дієприслівником піднімаючись — другорядним, що супроводжує основний. У реченні (3) навпаки, йдеться насамперед про рух сонця, тому другорядний процес подано дієприслівником освітлюючи. ВИВЧИ ЦЕ І ВСЕ ЗРОЗУМІЄШ✊
Місто, що несе в собі відгомін минулого. Його люблять за спокій вулиць та затишок кав’ярень, бруківку, що виблискує після дощу. Одне з небагатьох, де перехожі ще посміхаються один одному на вулиці. В Тернополі іще можна почути на вулицях дивацьку галицьку говірку, пройтись по так званій «стометрівці», сучасному бульварі Тараса Шевченка, що була колись місцем зустрічей чи не для всіх жителів міста, та відчути плин років, що невпинним потоком несуться на хвилях часу.
Тернопіль
Довоєнний Тернопіль
Історія його давня й трагічна. Рахунок віку ведуть з 1540 року, коли в літописах натрапили на першу згадку про Тернопіль. Місто пережило турецько-татарські навали, що хвилями накочувались на тутешні землі, пекло Першої та Другої світової війни, бомбардування, коли по всьому місту вціліли лише п'ятнадцять відсотків будівель, часи радянської перебудови. В буремні дев’яності саме в Тернополі вперше підняли жовто-блакитний стяг незалежної України. А у 2010-му місто відзначило своє 470-ліття.
Тернопіль – це місто-парк. Так відгукуються про нього приїжджі. Величезна кількість зелені й квітів з весни і до пізньої осені тішить мешканців. Особливо ж гарним та святковим місто стає у травні, коли розцвітають каштани, яких дуже багато на тернопільських вулицях.
Хоча природні умови Тернополя не надто сприятливі. Вологий клімат міста робить не надто морозяні зими пронизливо холодними. Недарма серед тернополян побутує легенда, що колись місцина, де зараз розташований Тернопіль, була місцем заслання каторжан за особливо важкі злочини. Вологість, дошкульні вітри та важка робота приводили до розвитку пневмонії та сухот, що практично не піддавались лікуванню у той час.
За що ж тернополяни так люблять своє місто? І чому воно западає в душу туристам, що хоч раз відвідали його? Чим славиться Тернопіль, і що вирізняє його з-поміж інших міст? Почнемо, мабуть, з того, що першим спадає на думку при слові «Тернопіль».
АРХІТЕКТУРНІ НАДБАННЯ: ЗАМКИ, ЦЕРКВИ, ПАМ’ЯТНИКИ
Як і в кожному західноукраїнському місті, у Тернополі є свій замок. Вік його більш ніж поважний – початок спорудження датується 1540 роком. Збудований він був Яном Тарнавським, для захисту від ворогів обнесений високим частоколом та ровом, з боків спорудили високі башти. От тільки зараз більшість гостей міста не вірять, що перед ними славний замок-герой – надто непримітна, сіра, радянського типу триповерхова будівля височить над ставом. Воно й не дивно, адже тернопільський замок пережив величезну кількість руйнувань та реконструкцій, остання відбулась у 1954 році. Зараз в приміщенні замку школа греко-римської боротьби, адміністративні установи. Проте тернополяни не втрачають надії, що колись замок знову відграватиме свою важливу роль в історії міста, а не лише в оповідях про героїчне минуле.
Місто Тернопіль уславилося своїм культурно-мистецьким життям. І це традиція з глибоким корінням. Лише перелік видатних діячів культури та мистецтв, що походять чи працювали тут, займає не одну сторінку. Це і Соломія Крушельницька, видатна українська співачка, педагог, що здобула світове визнання; єврейський письменник, діяч освіти Йосиф Перль; видатний український поет, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч Іван Франко, українські письменники Юліан Опільський, Василь Стефаник, Богдан Лепкий, літератори Павло Тичина, Максим Рильський, видатні діячі театрального мистецтва Микола Садовський, Наталя Ужвій, Лесь Курбас, Михайло Форгель; композитор, основоположник української класичної музики Микола Лисенко та багато інших.
Тернопіль славиться і видатними вченими, які народились або працювали у місті. Вартують поваги і памяті імена Алєксандра Брюкнера, Івана Пулюя, Івана Горбачевського, Степана Рудницького, Михайла Юрківа та багатьох інших науковців.
З Тернополем різною мірою пов’язана плеяда політичних і громадських діячів минулого і сучасності, зокрема родина Барвінських, Вячеслав Чорновіл, Роман Громяк, Ігор Герета та багато інших патріотів краю та України.
Дієприслівники бувають недоконаного і доконаного виду. Час у них не визначаємо.
Дієприслівники недоконаного виду (що роблячи?) називають дію, одночасну з основною дією.
Вони творяться від теперішнього часу дієслова за до суфіксів -учи (на письмі ще -ючи) для І дієвідміни і -ачи (-ячи) для II дієвідміни. Для цього досить дієслово поставити в 3-й особі множини теперішнього часу (що роблять?) і -ть замінити на -чи: несуть — несучи, борються — борючись, гуркотять — гуркотячи.
дієслово в 3-йособі множини (вони)(що роблять?) пишуть
пишу
чить
дієприслівникнедоконаного виду(що роблячи?)пишучи
Зауважте! У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и. Дієприслівники треба відрізняти від близьких за звучанням активних дієприкметників у називному відмінку множини, які на відміну від дієприслівників мають закінчення -і: дієприслівники відповідають на питання що роблячи? (сяючи, ревучи, сидячи), дієприкметники — на питання які? (сяючі, ревучі, сидячі).
Дієприслівники доконаного виду (що зробивши?) називають дію, яка передує основній дії: Відпочивши, читаю.
Вони творяться від минулого часу дієслова доконаного виду (що зробив?) за до суфікса -ши: сказав — сказавши, приніс — принісши, переміг — перемігши. У кінці цих дієприслівників теж завжди пишеться буква и.
минулий час дієсловадоконаного виду (що зробив?)написав
написав
+ши
дієприслівникдоконаного виду(що зробивши?)написавши
У дієприслівниках, утворених від дієслова на -ся (-сь) після твірних суфіксів майже завжди вживається суфікс -сь (суфікс -ся трапляється лише у віршованих текстах): змагаються + чи – змагаючись, задуматись (задумався) + ши – задумавшись.
Дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до одного діяча відноситься щонайменше дві дії. У такому разі дієприслівником позначають менш важливу, другорядну дію.
Наприклад, не можна вжити дієприслівник в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, нам уявляються лави молоді, бо тут кожна дія стосується іншого діяча: дивимось — ми, а уявляються (хто? що?) — лави. І навпаки, в реченні Коли в грядуще дивимось сьогодні, бачим лави молоді можна вжити дієприслівник, бо обидві дії стосуються того самого діяча ми — ми дивимось і ми бачим: В грядуще дивлячись сьогодні, ми бачим лави молоді... (М. Нагнибіда.)
Дієприслівник прилягає до присудка, окреслюючи другорядний процес, що його зазвичай виконує підмет. Розгляньмо три речення:
1. Сонце піднімається з-за обрію та освітлює долину.
2. Піднімаючись із-за обрію, сонце освітлює долину.
3. Сонце піднімається з-за обрію, освітлюючи долину.
У реченні (1) суб’єкт — сонце є підметом, який виконує два рівноправні процеси (піднімається та освітлює).
У реченні (2) мовця цікавить передусім освітлювання долини, тобто процес освітлює буде основним, а поданий дієприслівником піднімаючись — другорядним, що супроводжує основний.
У реченні (3) навпаки, йдеться насамперед про рух сонця, тому другорядний процес подано дієприслівником освітлюючи.
ВИВЧИ ЦЕ І ВСЕ ЗРОЗУМІЄШ✊
ТЕРНОПІЛЬ - МІСТО, ЯКЕ НЕМОЖЛИВО ЗАБУТИ
Объяснение:
ТЕРНОПІЛЬ - МІСТО, ЯКЕ НЕМОЖЛИВО ЗАБУТИ
Місто, що несе в собі відгомін минулого. Його люблять за спокій вулиць та затишок кав’ярень, бруківку, що виблискує після дощу. Одне з небагатьох, де перехожі ще посміхаються один одному на вулиці. В Тернополі іще можна почути на вулицях дивацьку галицьку говірку, пройтись по так званій «стометрівці», сучасному бульварі Тараса Шевченка, що була колись місцем зустрічей чи не для всіх жителів міста, та відчути плин років, що невпинним потоком несуться на хвилях часу.
Тернопіль
Довоєнний Тернопіль
Історія його давня й трагічна. Рахунок віку ведуть з 1540 року, коли в літописах натрапили на першу згадку про Тернопіль. Місто пережило турецько-татарські навали, що хвилями накочувались на тутешні землі, пекло Першої та Другої світової війни, бомбардування, коли по всьому місту вціліли лише п'ятнадцять відсотків будівель, часи радянської перебудови. В буремні дев’яності саме в Тернополі вперше підняли жовто-блакитний стяг незалежної України. А у 2010-му місто відзначило своє 470-ліття.
Тернопіль – це місто-парк. Так відгукуються про нього приїжджі. Величезна кількість зелені й квітів з весни і до пізньої осені тішить мешканців. Особливо ж гарним та святковим місто стає у травні, коли розцвітають каштани, яких дуже багато на тернопільських вулицях.
Хоча природні умови Тернополя не надто сприятливі. Вологий клімат міста робить не надто морозяні зими пронизливо холодними. Недарма серед тернополян побутує легенда, що колись місцина, де зараз розташований Тернопіль, була місцем заслання каторжан за особливо важкі злочини. Вологість, дошкульні вітри та важка робота приводили до розвитку пневмонії та сухот, що практично не піддавались лікуванню у той час.
За що ж тернополяни так люблять своє місто? І чому воно западає в душу туристам, що хоч раз відвідали його? Чим славиться Тернопіль, і що вирізняє його з-поміж інших міст? Почнемо, мабуть, з того, що першим спадає на думку при слові «Тернопіль».
АРХІТЕКТУРНІ НАДБАННЯ: ЗАМКИ, ЦЕРКВИ, ПАМ’ЯТНИКИ
Як і в кожному західноукраїнському місті, у Тернополі є свій замок. Вік його більш ніж поважний – початок спорудження датується 1540 роком. Збудований він був Яном Тарнавським, для захисту від ворогів обнесений високим частоколом та ровом, з боків спорудили високі башти. От тільки зараз більшість гостей міста не вірять, що перед ними славний замок-герой – надто непримітна, сіра, радянського типу триповерхова будівля височить над ставом. Воно й не дивно, адже тернопільський замок пережив величезну кількість руйнувань та реконструкцій, остання відбулась у 1954 році. Зараз в приміщенні замку школа греко-римської боротьби, адміністративні установи. Проте тернополяни не втрачають надії, що колись замок знову відграватиме свою важливу роль в історії міста, а не лише в оповідях про героїчне минуле.
Місто Тернопіль уславилося своїм культурно-мистецьким життям. І це традиція з глибоким корінням. Лише перелік видатних діячів культури та мистецтв, що походять чи працювали тут, займає не одну сторінку. Це і Соломія Крушельницька, видатна українська співачка, педагог, що здобула світове визнання; єврейський письменник, діяч освіти Йосиф Перль; видатний український поет, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч Іван Франко, українські письменники Юліан Опільський, Василь Стефаник, Богдан Лепкий, літератори Павло Тичина, Максим Рильський, видатні діячі театрального мистецтва Микола Садовський, Наталя Ужвій, Лесь Курбас, Михайло Форгель; композитор, основоположник української класичної музики Микола Лисенко та багато інших.
Тернопіль славиться і видатними вченими, які народились або працювали у місті. Вартують поваги і памяті імена Алєксандра Брюкнера, Івана Пулюя, Івана Горбачевського, Степана Рудницького, Михайла Юрківа та багатьох інших науковців.
З Тернополем різною мірою пов’язана плеяда політичних і громадських діячів минулого і сучасності, зокрема родина Барвінських, Вячеслав Чорновіл, Роман Громяк, Ігор Герета та багато інших патріотів краю та України.