Чи насправді вирубка гірського лісу має вплив на виникнення катастрофічних повеней в Карпатах?
Вчені впевнено стверджують,що це розповсюджена, але помилкова думка, пише Ресурс.
Такі звинувачення базуються лише на припущеннях і не враховують висновків наукових експертів з водорегулювального значення лісів. При цьому ігнорують вплив низки природних факторів, штучно перебільшуючи вплив лише одного з них, стверджують науковці УкрНДІгірліс.
Оскільки виникнення паводків та інших небезпечних природних явищ настають в результаті взаємодії природних та антропогенних факторів, їх потрібно оцінювати комплексно, кажуть спеціалісти.
Враховуючи, що тема повеней, взаємовливу водних і лісових ресурсів – надактуальна у всій Європі, вчені Науково-дослідного інституту гірського лісництва хочуть привернути увагу суспільства саме до наукових досліджень цїє проблеми, які базуються на багаторічних та практичних експериментах.
Адже у дослідному лісництві УкрНДІгірліс вже півстоліття функціонує гідрологічний стаціонар, де ведуться активні експерименти з встановлення впливу рубок на гідрологічний режим гірських лісових територій.
На основі власних проведених досліджень та висновків науковців і європейських держав, які аналізували причини повеней, що мали загрозливий характер у Німеччині, Швейцарії, Польщі, Чехії, Італії, Франції, Словаччині, Україні та інших країнах, можна стверджувати, що природні фактори є основними і носять як глобальний, так і регіональний характер.
Природні глобальні причини
Повторюваність паводків підпорядковується певним закономірностям, чергуванню періодів зниженої та підвищеної водності, яка згідно циклу к настає через 11, 33 та 100 років. Дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених вказують на невтішність прогнозів і на майбутнє, через збільшення на 10% в атмосфері вуглекислого газу, а в найближчі 50 років, потепління на 1,50С у приземних шарах атмосфери. На природні глобальні причини накладається людський вплив, який пов’язаний із змінами у біосфері (тропосфері, літосфері і біоті).
Природні регіональні причини
Українські Карпати належать до зливонебезпечних регіонів України. Тут є завжди загроза виникнення катастрофічних паводків, через гірський рельєф, велику густоту річок, значну кількість опадів.
Одже, ліс є екологічним карскасом природного середовища, від стабілізує і мінімізує несприятливі природній явища і горах. Безперечно, протипаводкове значення їх досить вагоме, про що свідчить такий факт – менше страждають від паводків території, де лісистість 65-70%.
Вплив людини
Але не можна відкидати інтенсивність лісовикористання Карпат у різні часи та вплив людини. Діяльність людини призвела до зменшення лісистості у горах в середньому до 55%, передгір’ях – 15-20%. Інтенсивне використання лісів в минулому призвело до зміни їх породного складу.
У 2,5 рази збільшилась площа ялинників за рахунок зменшення ялицевих, букових і дубових лісів, особливо мішаних ялицево-букових і буково-ялицевих лісів.
Фото УкрНДІгірліс
Також на масштабність прояву повеней впливають головних рубок. Негативні гідрологічні процеси підсилюються при суцільних рубках, за рахунок збільшення поверхневого схилового стоку, розвитку ерозійних і зсувних процесів. Із застосуванням таких рубок освоюється значна частина лісосічного фонду. Активізують ерозійні процеси і впливають на гідрологічний режим території і застосовувані в Карпатах технологічні процеси лісозаготівлі, які базуються, переважно, на застосуванні трелювальних тракторів. Найбільш небезпечним в цьому відношенні є трелювальні волоки.
Проте обсяги відновлення лісів перевищують на 10% площі зрубів. Площа щорічних зрубів в області складає лише 0,5% від загальної лісової площі.
Отже, такий відсоток не покритої лісом площі не може суттєво вплинути на гідрологічний режим, стверджує академік ЛАНУ (Лісівнича академія наук України) Василь Парпан.
Крім того, майже половина лісів Карпат віднесена до природозаповідних, захисних і рекреаційних лісів, через те там не проводяться рубки головного користування.
Визначальне значення для формування паводків має стрімкість схилів, стан ґрунтового покриву, ступінь його зволоження перед зливонебезпечним періодом і сезон року.
Основними причинами історичних паводків останніх років була надмірна кількість опадів і накладання піків паводків, які підсилювались антропогенними факторами.
Сліди війни в моїй родині Про фронтовиків, які пройшли всю війну й зустріли перемогу біля стін Рейхстагу сказано дуже багато, зібрано й записано безліч цікавого, героїчного матеріалу. Та чомусь рідко ми згадуємо тих бійців, яких ворожі кулі і снаряди зробили каліками в перші ж дні війни. Які відчули на собі розпач відступів, гіркоту поразок. Через каліцтва, отримані в перших сутичках з фашистами, вони не змогли взяти участь в великому переломі, який стався під Сталінградом, а тим паче дійти до Берліна і насолодитися п'янким почуттям перемоги. Хотілося б розказати про людей, які, на мою думку, заслуговують на нашу пам'ять і повагу та показати це на прикладі життя мого прадіда Гончаренка Анатолія Єрофейовича. Гончаренко А.Є. народився 5 березня 1919 року в селі Вербівка в хліборобській родині Гончаренків Єрофія та Марії. Анатолій був старшим із восьми дітей. Сім'я жила бідно. Чоботи були одні на всіх та й окремий одяг носили по черзі. Про голод 1932-33 років тринадцятирічний Анатолій запам'ятав дуже добре. З горем пополам хлопець закінчив шість класів і пішов працювати в місцевий колгосп ковалем. Весною 1937 року був призваний до лав Радянської Армії. Службу розпочав на кордоні з Латвією рядовим солдатом. Військову присягу прийняв у січні 1939 р. Пройшовши навчання по підготовці молодшого командного складу, отримав звання старшого сержанта. З травня 1939 р. по червень 1940 р. був командиром відділення на прикордонній заставі. Війну зустрів у званні старшини . Про початок війни прадід згадував так: Усе трапилося на світанку. Антон крізь сон почув жахливий і такий знайомий звук. Знайомий, бо напередодні разом з товаришами чув його далекий відгомін. А тепер так близько! А тільки вчора командир перед строєм виголосив: "Не панікувати! Війни не буде! Не вірте підступним чуткам". Швидко зіскочивши з ліжка, Антон почав одягатися. Оглянувся: навкруг вирувала паніка. Напівроздягнені бійці хапали зброю і вибігали надвір. Не діждавшись командира, Антон теж попрямував за всіма. Жах охопив хлопця: земля стугоніла від вибухів, здіймалася вогненними кусками і опадала, накриваючи вбитих і поранених. Переборовши розпач і страх, він почав діяти. Насамперед зупиняв бійців, охоплених панікою, і наказував бігти в укриття та збиратися біля командира, адже сам був сержантом і відчував відповідальність за кожного підлеглого. Потім, взявши сміливіших, поповз до поранених. Багатьох врятувати не вдалося. Порахувавши бійців, спроможних іти й нести безпомічних, комбат віддав наказ відступати. Пайки швидко скінчилися, бо в паніці було захоплено їх дуже мало. Поранені просили води. На перев'язки хлопці віддавали спідню білизну. Тож було вирішено зупинитися в першому населеному пункті. Це було село. Так до болю й щему схоже на рідну Вербівку, де залишилося семеро братів і батьки. А ще Галинка. Рідна, єдина, його кохана, задля якої він готовий пройти крізь пекло, якби тільки їй було добре, аби її очі світилися щастям. Німці наступали стрімко. І знову наказ "відступати". Йшли без зброї. Розпач не давав Антону дихати на повні груди. Коли зупинилися в якомусь невеличкому містечку і отримали наказ "розташовуватись та відпочивати", він навіть не оглянувся, щоб вкотре порахувати своїх товаришів, бо знав і так: живих залишилось мало. Саме число він не хотів промовляти ні в слух, ні подумки. Медаль "Захисту Вітчизни" – 1999 р. Прадід прожив довге, але нелегке життя. За це йому низький уклін і щира повага. В лютому 2009 р. Гончаренко А.Є. помер, не доживши кілька днів до свого 90-річчя.
Объяснение:
Чи насправді вирубка гірського лісу має вплив на виникнення катастрофічних повеней в Карпатах?
Вчені впевнено стверджують,що це розповсюджена, але помилкова думка, пише Ресурс.
Такі звинувачення базуються лише на припущеннях і не враховують висновків наукових експертів з водорегулювального значення лісів. При цьому ігнорують вплив низки природних факторів, штучно перебільшуючи вплив лише одного з них, стверджують науковці УкрНДІгірліс.
Оскільки виникнення паводків та інших небезпечних природних явищ настають в результаті взаємодії природних та антропогенних факторів, їх потрібно оцінювати комплексно, кажуть спеціалісти.
Враховуючи, що тема повеней, взаємовливу водних і лісових ресурсів – надактуальна у всій Європі, вчені Науково-дослідного інституту гірського лісництва хочуть привернути увагу суспільства саме до наукових досліджень цїє проблеми, які базуються на багаторічних та практичних експериментах.
Адже у дослідному лісництві УкрНДІгірліс вже півстоліття функціонує гідрологічний стаціонар, де ведуться активні експерименти з встановлення впливу рубок на гідрологічний режим гірських лісових територій.
На основі власних проведених досліджень та висновків науковців і європейських держав, які аналізували причини повеней, що мали загрозливий характер у Німеччині, Швейцарії, Польщі, Чехії, Італії, Франції, Словаччині, Україні та інших країнах, можна стверджувати, що природні фактори є основними і носять як глобальний, так і регіональний характер.
Природні глобальні причини
Повторюваність паводків підпорядковується певним закономірностям, чергуванню періодів зниженої та підвищеної водності, яка згідно циклу к настає через 11, 33 та 100 років. Дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених вказують на невтішність прогнозів і на майбутнє, через збільшення на 10% в атмосфері вуглекислого газу, а в найближчі 50 років, потепління на 1,50С у приземних шарах атмосфери. На природні глобальні причини накладається людський вплив, який пов’язаний із змінами у біосфері (тропосфері, літосфері і біоті).
Природні регіональні причини
Українські Карпати належать до зливонебезпечних регіонів України. Тут є завжди загроза виникнення катастрофічних паводків, через гірський рельєф, велику густоту річок, значну кількість опадів.
Одже, ліс є екологічним карскасом природного середовища, від стабілізує і мінімізує несприятливі природній явища і горах. Безперечно, протипаводкове значення їх досить вагоме, про що свідчить такий факт – менше страждають від паводків території, де лісистість 65-70%.
Вплив людини
Але не можна відкидати інтенсивність лісовикористання Карпат у різні часи та вплив людини. Діяльність людини призвела до зменшення лісистості у горах в середньому до 55%, передгір’ях – 15-20%. Інтенсивне використання лісів в минулому призвело до зміни їх породного складу.
У 2,5 рази збільшилась площа ялинників за рахунок зменшення ялицевих, букових і дубових лісів, особливо мішаних ялицево-букових і буково-ялицевих лісів.
Фото УкрНДІгірліс
Також на масштабність прояву повеней впливають головних рубок. Негативні гідрологічні процеси підсилюються при суцільних рубках, за рахунок збільшення поверхневого схилового стоку, розвитку ерозійних і зсувних процесів. Із застосуванням таких рубок освоюється значна частина лісосічного фонду. Активізують ерозійні процеси і впливають на гідрологічний режим території і застосовувані в Карпатах технологічні процеси лісозаготівлі, які базуються, переважно, на застосуванні трелювальних тракторів. Найбільш небезпечним в цьому відношенні є трелювальні волоки.
Проте обсяги відновлення лісів перевищують на 10% площі зрубів. Площа щорічних зрубів в області складає лише 0,5% від загальної лісової площі.
Отже, такий відсоток не покритої лісом площі не може суттєво вплинути на гідрологічний режим, стверджує академік ЛАНУ (Лісівнича академія наук України) Василь Парпан.
Крім того, майже половина лісів Карпат віднесена до природозаповідних, захисних і рекреаційних лісів, через те там не проводяться рубки головного користування.
Визначальне значення для формування паводків має стрімкість схилів, стан ґрунтового покриву, ступінь його зволоження перед зливонебезпечним періодом і сезон року.
Основними причинами історичних паводків останніх років була надмірна кількість опадів і накладання піків паводків, які підсилювались антропогенними факторами.
Сліди війни в моїй родині Про фронтовиків, які пройшли всю війну й зустріли перемогу біля стін Рейхстагу сказано дуже багато, зібрано й записано безліч цікавого, героїчного матеріалу. Та чомусь рідко ми згадуємо тих бійців, яких ворожі кулі і снаряди зробили каліками в перші ж дні війни. Які відчули на собі розпач відступів, гіркоту поразок. Через каліцтва, отримані в перших сутичках з фашистами, вони не змогли взяти участь в великому переломі, який стався під Сталінградом, а тим паче дійти до Берліна і насолодитися п'янким почуттям перемоги. Хотілося б розказати про людей, які, на мою думку, заслуговують на нашу пам'ять і повагу та показати це на прикладі життя мого прадіда Гончаренка Анатолія Єрофейовича. Гончаренко А.Є. народився 5 березня 1919 року в селі Вербівка в хліборобській родині Гончаренків Єрофія та Марії. Анатолій був старшим із восьми дітей. Сім'я жила бідно. Чоботи були одні на всіх та й окремий одяг носили по черзі. Про голод 1932-33 років тринадцятирічний Анатолій запам'ятав дуже добре. З горем пополам хлопець закінчив шість класів і пішов працювати в місцевий колгосп ковалем. Весною 1937 року був призваний до лав Радянської Армії. Службу розпочав на кордоні з Латвією рядовим солдатом. Військову присягу прийняв у січні 1939 р. Пройшовши навчання по підготовці молодшого командного складу, отримав звання старшого сержанта. З травня 1939 р. по червень 1940 р. був командиром відділення на прикордонній заставі. Війну зустрів у званні старшини . Про початок війни прадід згадував так: Усе трапилося на світанку. Антон крізь сон почув жахливий і такий знайомий звук. Знайомий, бо напередодні разом з товаришами чув його далекий відгомін. А тепер так близько! А тільки вчора командир перед строєм виголосив: "Не панікувати! Війни не буде! Не вірте підступним чуткам". Швидко зіскочивши з ліжка, Антон почав одягатися. Оглянувся: навкруг вирувала паніка. Напівроздягнені бійці хапали зброю і вибігали надвір. Не діждавшись командира, Антон теж попрямував за всіма. Жах охопив хлопця: земля стугоніла від вибухів, здіймалася вогненними кусками і опадала, накриваючи вбитих і поранених. Переборовши розпач і страх, він почав діяти. Насамперед зупиняв бійців, охоплених панікою, і наказував бігти в укриття та збиратися біля командира, адже сам був сержантом і відчував відповідальність за кожного підлеглого. Потім, взявши сміливіших, поповз до поранених. Багатьох врятувати не вдалося. Порахувавши бійців, спроможних іти й нести безпомічних, комбат віддав наказ відступати. Пайки швидко скінчилися, бо в паніці було захоплено їх дуже мало. Поранені просили води. На перев'язки хлопці віддавали спідню білизну. Тож було вирішено зупинитися в першому населеному пункті. Це було село. Так до болю й щему схоже на рідну Вербівку, де залишилося семеро братів і батьки. А ще Галинка. Рідна, єдина, його кохана, задля якої він готовий пройти крізь пекло, якби тільки їй було добре, аби її очі світилися щастям. Німці наступали стрімко. І знову наказ "відступати". Йшли без зброї. Розпач не давав Антону дихати на повні груди. Коли зупинилися в якомусь невеличкому містечку і отримали наказ "розташовуватись та відпочивати", він навіть не оглянувся, щоб вкотре порахувати своїх товаришів, бо знав і так: живих залишилось мало. Саме число він не хотів промовляти ні в слух, ні подумки. Медаль "Захисту Вітчизни" – 1999 р. Прадід прожив довге, але нелегке життя. За це йому низький уклін і щира повага. В лютому 2009 р. Гончаренко А.Є. помер, не доживши кілька днів до свого 90-річчя.
Объяснение: