Провідміняйте сполучення збірних та неозначено кількісних числівників з іменниками. поясніть особливості відмінкових закінчень. ( троє вікон.четверо товаришів. обидва олівеці. обидві ручки. кілька метрів.кільканадцять років
Відколи існує людство — були конфлікти, були війни. Причини кожного випадку начебто називають різні, але легко переконатися в тому, що насправді причина одна й та ж — неповага до інших людей, бажання панувати й підкоряти собі, утверджуючи свою зверхність. Мені невідомий жодний факт конфлікту, який стався через якесь непорозуміння.
Бувають звичайні війни як прояв державної політики, коли з обох сторін гинуть люди. А скільки «війн» відбувається в житті кожної людини, породжених грубістю, зневагою, приниженням. Такі «війни» ми називаємо побутовими конфліктами. Добре, що в деяких школах дітей навчають розв'язувати конфлікти ненасильницьким а шляхом розмов, бажанням порозумітися, одним словом, — шляхом переговорів. А як же бути тим, кого в школі цьому не навчають? Та ще інколи й самі вчителі бувають стороною конфлікту? На моє глибоке переконання, про вирішення конфліктів треба писати всюди: в Інтернеті, в молодіжних газетах чи журналах, розвішувати плакати, кидати в поштові скриньки листівки на зразок реклами. А всіх без винятку вчителів треба навчити конфліктології. Бо конфлікт, в основі якого — жорстокість і небажання розуміти інших, врешті може обидві сторони зробити такими ж жорстокими й несправедливими стосовно інших людей. Річ у тім, що часто скривджена людина жадає помсти, а це штовхає до нових і нових конфліктів. Такі виснажливі моральні «війни» просто спустошують людину й роблять її черствою та байдужою до довколишніх.
У конфліктах не буває переможців, програють обидві сторони, якою б не була причина конфлікту. Наприклад, на додаток до того, що було сказано вище, треба було б над входом до школи повірити плакат: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини». Може, після цього конфліктів би стало менше, зокрема в школах.
Для чого людині дається життя? Як відшукати свій шлях у житті? На ці питання можна дати мільйон відповідей. Тобто в кожному віці та в кожній окремо взятій життєвій ситуації чи історії відповідь буде дана абсолютно різна. Життя — це дар, це можливість тут і зараз, можливість бачити, чути, робити, народжувати та мріяти.
Життя не купиш, ні за які пряники. Час назад не повернеш. Життя швидкоплинне й стрімко рухається вперед, тобто до кінця. І про це потрібно замислюватися ще в молоді роки. Ще в юності треба знайти себе, своє покликання, тобто обрати свій подальший життєвий шлях. І шкода, що деякі починають розуміти це лише на півдорозі, коли скоєно чимало помилок…
Багато хто з нас хоча б одного разу замислювався про сенс життя. Це не дивно, адже з кожним роком людина стає старшою, досвідченішою та мудрішою. З’являються серйозні питання щодо того, навіщо й для чого ми взагалі живемо. Цінності змінюються, друзі йдуть, діти виростають. Людина в результаті залишається наодинці з собою. Саме в такі моменти й починають лізти в голову різні, часом навіть дивні думки. Наприклад, чи вірно був обраний життєвий шлях, чи до вподоби та професія, яку здобуто, чи тій людині належить серце…
На мою думку, щоб відшукати свій шлях у житті, треба прислухатися до власної інтуїції. Але тільки цього недостатньо. А ще треба покладатися на здоровий глузд, тобто оцінювати свої вчинки з позицій розуму.
Відколи існує людство — були конфлікти, були війни. Причини кожного випадку начебто називають різні, але легко переконатися в тому, що насправді причина одна й та ж — неповага до інших людей, бажання панувати й підкоряти собі, утверджуючи свою зверхність. Мені невідомий жодний факт конфлікту, який стався через якесь непорозуміння.
Бувають звичайні війни як прояв державної політики, коли з обох сторін гинуть люди. А скільки «війн» відбувається в житті кожної людини, породжених грубістю, зневагою, приниженням. Такі «війни» ми називаємо побутовими конфліктами. Добре, що в деяких школах дітей навчають розв'язувати конфлікти ненасильницьким а шляхом розмов, бажанням порозумітися, одним словом, — шляхом переговорів. А як же бути тим, кого в школі цьому не навчають? Та ще інколи й самі вчителі бувають стороною конфлікту? На моє глибоке переконання, про вирішення конфліктів треба писати всюди: в Інтернеті, в молодіжних газетах чи журналах, розвішувати плакати, кидати в поштові скриньки листівки на зразок реклами. А всіх без винятку вчителів треба навчити конфліктології. Бо конфлікт, в основі якого — жорстокість і небажання розуміти інших, врешті може обидві сторони зробити такими ж жорстокими й несправедливими стосовно інших людей. Річ у тім, що часто скривджена людина жадає помсти, а це штовхає до нових і нових конфліктів. Такі виснажливі моральні «війни» просто спустошують людину й роблять її черствою та байдужою до довколишніх.
У конфліктах не буває переможців, програють обидві сторони, якою б не була причина конфлікту. Наприклад, на додаток до того, що було сказано вище, треба було б над входом до школи повірити плакат: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини». Може, після цього конфліктів би стало менше, зокрема в школах.
Объяснение:
тут есть подходящие слова думаю
Для чого людині дається життя? Як відшукати свій шлях у житті? На ці питання можна дати мільйон відповідей. Тобто в кожному віці та в кожній окремо взятій життєвій ситуації чи історії відповідь буде дана абсолютно різна. Життя — це дар, це можливість тут і зараз, можливість бачити, чути, робити, народжувати та мріяти.
Життя не купиш, ні за які пряники. Час назад не повернеш. Життя швидкоплинне й стрімко рухається вперед, тобто до кінця. І про це потрібно замислюватися ще в молоді роки. Ще в юності треба знайти себе, своє покликання, тобто обрати свій подальший життєвий шлях. І шкода, що деякі починають розуміти це лише на півдорозі, коли скоєно чимало помилок…
Багато хто з нас хоча б одного разу замислювався про сенс життя. Це не дивно, адже з кожним роком людина стає старшою, досвідченішою та мудрішою. З’являються серйозні питання щодо того, навіщо й для чого ми взагалі живемо. Цінності змінюються, друзі йдуть, діти виростають. Людина в результаті залишається наодинці з собою. Саме в такі моменти й починають лізти в голову різні, часом навіть дивні думки. Наприклад, чи вірно був обраний життєвий шлях, чи до вподоби та професія, яку здобуто, чи тій людині належить серце…
На мою думку, щоб відшукати свій шлях у житті, треба прислухатися до власної інтуїції. Але тільки цього недостатньо. А ще треба покладатися на здоровий глузд, тобто оцінювати свої вчинки з позицій розуму.