Це було одного разу, коли моя мама зранку поїхала в село до бабусі. Я ж, бажаючи, щоб мама по приїзді додому відпочила, вирішив сам приготувати обід. Добре вимивши руки, закотив рукава сорочки, щоб не заважали, підв'язався маминим фартухом. Неслухняний чубчик сховав під хустку, бо мама завжди казала: «Світити волоссям під час обіду не можна». Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп. Заходився чистити картоплю, порізав її кубиками, розібрав на суцвіття капусту, посік моркву. Тільки-но вкинув усе в каструлю, як чомусь почала підстрибувати на плиті локшина. Раптом з-під кришки вихопилося молоко, зашипіло й почало разом із локшиною. Вибиратися на волю. Не маючи часу шукати якусь ганчірку, я вхопив каструлю голіруч. Скрикнув від болю, кинув її геть, а сам почав розмахувати обпеченою рукою, дмухати на неї. Та ось необережно зачепив іншу посудину — і вже мій суп на підлозі. Але ж незабаром і мама повинна повернутися! Тоді я схопив віник, змів усе з підлоги, вимив її. Швиденько налив у чайник води, поставив на вогонь. . Аж ось і мама! Я її зустрічаю на порозі кухні — розпашілій, із розкуйовдженим чубом, у хустці, що з'їхала на самісіньку потилицю. «Мамо, я так на тебе чекав, ходімо пити чай», — втомлено кажу я. Ось так скінчилася моя перша спроба приготувати обід.
Сьогодні дуже рідко можна побачити дійсно цікавий, захоплюючий і якісний мультфільм чи фільм. Проте, на щастя, трапляються і такі. Моїм улюбленим мультфільмом є "Вперед і вгору". Це дійсно шедевр, який я ніколи не стомлюсь переглядати знову і знову. Якщо ви іще не бачили його - подивіться і я запевняю вас, що ви не пошкодуєте. Він вчить нас прояляти терпіння, допомагати один одному, ніколи не опускати рук, надіятися на краще і перемагати. А ще це своєрідний гімн дружбі й любові. Дружбі не звичайній, а дружбі між поколіннями й любові до природи і всього живого. "Вперед і вгору" вчить нас, що не буває нічого немажливого, і будь-які труднощі - це вього лише сходинка, яку легко переступити, якщо маєш справжніх друзів, на яких можеш покластися будь-якої миті. Я закликаю вас, дивіться мультфільми в будь-якому віці. Адже вони, як і казки, роблять нас добрішими, вчать жити за покликом серця і вірити у дива.
Спершу я хотів приготувати тільки локшину. Налив у каструлю молока, одразу ж поклав локшину, прикрив посудину, щоб вариво швидше готувалося. Тоді надумав зварити ще й овочевий суп.
Заходився чистити картоплю, порізав її кубиками, розібрав на суцвіття капусту, посік моркву. Тільки-но вкинув усе в каструлю, як чомусь почала підстрибувати на плиті локшина. Раптом з-під кришки вихопилося молоко, зашипіло й почало разом із локшиною. Вибиратися на волю. Не маючи часу шукати якусь ганчірку, я вхопив каструлю голіруч. Скрикнув від болю, кинув її геть, а сам почав розмахувати обпеченою рукою, дмухати на неї. Та ось необережно зачепив іншу посудину — і вже мій суп на підлозі.
Але ж незабаром і мама повинна повернутися!
Тоді я схопив віник, змів усе з підлоги, вимив її. Швиденько налив у чайник
води, поставив на вогонь. .
Аж ось і мама! Я її зустрічаю на порозі кухні — розпашілій, із розкуйовдженим
чубом, у хустці, що з'їхала на самісіньку потилицю. «Мамо, я так на тебе
чекав, ходімо пити чай», — втомлено кажу я.
Ось так скінчилася моя перша спроба приготувати обід.
Моїм улюбленим мультфільмом є "Вперед і вгору". Це дійсно шедевр, який я ніколи не стомлюсь переглядати знову і знову. Якщо ви іще не бачили його - подивіться і я запевняю вас, що ви не пошкодуєте. Він вчить нас прояляти терпіння, допомагати один одному, ніколи не опускати рук, надіятися на краще і перемагати. А ще це своєрідний гімн дружбі й любові. Дружбі не звичайній, а дружбі між поколіннями й любові до природи і всього живого. "Вперед і вгору" вчить нас, що не буває нічого немажливого, і будь-які труднощі - це вього лише сходинка, яку легко переступити, якщо маєш справжніх друзів, на яких можеш покластися будь-якої миті.
Я закликаю вас, дивіться мультфільми в будь-якому віці. Адже вони, як і казки, роблять нас добрішими, вчать жити за покликом серця і вірити у дива.