Расставьте знаки препенания Глибокої грудневої ночі зоряної й холодної, Олеся стояла на подвір'ї й дивилася на мерехтіння Стожарів. Усі домашні давно спали, і тільки вона не могла заснути. Молода жінка вже давно позбулася марновірного страху перед пітьмою. Її не турбував холод, хоча вона стояла лише в одній сорочці поверх якої накинула кожушок. «Господи чому я не втекла з ним? Чому я так бездумно знехтувала щастям в угоду совісті? Господи Боже, якщо Твоя ласка вибач мені мої гріхи та поверни мені радість у життя ла Олеся квапливо витираючи сльози що рясно котилися по щоках. І так само квапливо пішла в хату низенько нахиливши голову. У цей же самий час за сотні миль від Черкас у Ніжині Лесь теж не спав. А стояв біля розчахнутого вікна своєї спальні. І так само як і Олеся із сумом дивився на Стожари згадуючи той далекий щасливий день коли віднайшов свою зіроньку/долю. «Отче на все Твоя воля, але благаю Тебе поверни мені Олесю!» - заплющивши оч в Лесь. І зачинив вікно

Кожна країна, у якій усе гаразд, має свою історію, культуру, територію, мову, патріотично налаштований народ, сталу економіку. Наша Україна усім цим несповна володіє.Ми маємо славну історію, героїчне минуле. Про давніх українських козаків слава поширилася по всьому світу. Так, минулим ми можемо пишатись. Але ж тільки історією жити не можна, а про нашу сучасність подумати страшно. Як ми живемо? Неначе нація, яка з'явилася невідомо звідки і невідомо куди подінеться, яка зараз нічого не має і навряд чи щось матиме.Мали ми також і культуру. Мали цікаві обряди та звичаї, які вирізняли нашу країну серед інших, були притаманні лише Україні. Зараз ми усього цього не пам'ятаємо чи не хочемо пам'ятати.Територія нашої держави величезна і оком не осяжна. Землі на ній дуже родючі. Інші країни навіть заздрять Україні через це. У страшні роки війни фашистські окупанти ешелонами вивозили наші чорноземи на фашистські землі. А ми не цінуємо щедрості наших ґрунтів, не підтримуємо чистоту і порядок на своїй території, не вміємо користуватися нею.А мова — це зараз взагалі болюча тема. Українська мова за своєю мелодійністю посідає друге місце у світі, попереду лише італійська. А розмовляти нею багато хто з українців не хоче, соромиться, цурається її, перейшовши на російську. А нам ще Шевченко заповідав: "...і чужому научайтесь, і свого не цурайтесьПро патріотизм нема чого й казати. Наш народ, здається, живе окремо від країни, в якій усі ми народились. Може, усе це відбувається через економічну кризу, яка оселилася на теренах нашої неньки-землі. А економічна криза, в свою чергу, виникла через невміле керування Україною. І нам залишається або чекати на людину, яка прийде до влади і зможе вдало впорядкувати нашу державу, або ж самотужки відроджувати свою культуру, мову, економіку.Але нам треба поспішати, швидше вирішувати це питання, доки Україна зовсім не зникла з обличчя планети як співуча і красива країна.

Дівчата йшли співаючи.

На всі запитання хлопець відповідав не моргнувши оком.

Гуркочучи, проїхала колона вантажних машин.

Курликаючи, журавлі пролетіли над селом.

 Не спитавши броду, не лізь у воду .

Жайворонок, співаючи, ніби висить на невидимій нитці

 Оглядаючи околицю села, туристів зацікавили руїни старовинного замку.

Повернувшись додому, уже зайшло сонце.

Соромлячись, сміючись і закриваючись рукавом, Максим поривався сховатись за хлопців.

 Він друкував, поспішаючи з усієї сили, невідкладні документи.