ответ:Історія України сповнена різними моментами. Зараз у нашій державі настали не кращі часи... Ми маємо доводити, що є справжніми патріотами, які готові на все заради щасливого майбутнього. Я вважаю, що людина повинна боротися за те, чого вона прагне. І, за бажання, обов’язково досягне своєї мети.
Свою думку я можу пояснити. По-перше, кожна людина, родина або ж ціла нація має певні мрії, плани та цілі. Якщо в них щиро вірити й боротися, то все обов’язково здійсниться.
Не можу не згадати про волелюбний народ у поемі Тараса Григоровича Шевченка «Кавказ». Головною проблемою твору є загарбницька політика Російської імперії. Кавказький народ мріяв про незалежність від царату. Заради спільної мети люди об’єдналися та боролися за свою свободу майже п’ятдесят років! Кавказці не піддалися впливу загарбників. Багато смертей, каліцтв, утрат — усе це ціна свободи народу. Ми переконалися, що люди, об’єднавшись, борючись разом, досягли своєї мети. Я думаю, нам слід брати приклад з кавказців.
По-друге, життя стає повноцінним, коли люди розміють, що мають свободу слова, право на висловлювання своїх думок. Це можливо тільки в демократичному, гуманному суспільстві. Українці завжди пригноблювалися тим, що їхні пропозиції для вирішення тієї чи іншої проблеми влада не враховувала.
Отже, ми переконалися, що, незважаючи на чиїсь зазіхання та заздрість, треба завжди боротися за своє майбутнє. Рано чи пізно добро переможе. Я вірю у свою неньку Україну, у свій народ!
Розмову про Україну в Європі й світовому товаристві, тобто про нашу зовнішню и політику, можна почати з жестів доброї волі, які ми не змогли «вигідно зреалізувати», — тієї ж ліквідації атомної зброї, яка (ліквідація)ніяк не покращила наше життя
Недоліком є невизначена політична орієнтація нашої країни. «Росія чи Європа?» — незважаючи на гучні декларації й обіцянки, це питання ніяк не втратило своєї гостроти, і «2003 рік — рік Росії в Україні» — чергове тому підтвердження.
Ще однією серйозною проблемою є ставлення до «новоспеченого» американського імперіалізму.
Культурна, економічна, політична й. нарешті, військова експансія — ось шлях «насильницької демократизації світу» в її новоамериканському варіанті, Падіння Іраку показало безперспективність відкритого й самотнього опору цьому дволикому монстрові. Можливо, всесвітній рух антиглобалістів накреслить форми обстоювання власного курсу кожної держави.
Що ж до нашого статусу в європейському товаристві й можливості вступу до Євросоюзу, то цей статус доволі низький. По-перше, ніхто нас у Європі не чекає. Як кажуть, «менше народу…» По-друге, вкотре проти нас спрацьовує нерішучість у реформах і намаганні «догодити всім». Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корумпованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій.
Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас нарешті стали сприймати як окрему державу, а не частину Росії Поволі зростає інтерес до специфіки України, її культури й історії. Діаспора стала повноцінною частиною материкової України й відіграє певну роль у формуванні позитивної світової позиції щодо нашої держави.
Яким я уявляю собі майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося, — не дуже обнадійливим. Ми самі — головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.
ответ:Історія України сповнена різними моментами. Зараз у нашій державі настали не кращі часи... Ми маємо доводити, що є справжніми патріотами, які готові на все заради щасливого майбутнього. Я вважаю, що людина повинна боротися за те, чого вона прагне. І, за бажання, обов’язково досягне своєї мети.
Свою думку я можу пояснити. По-перше, кожна людина, родина або ж ціла нація має певні мрії, плани та цілі. Якщо в них щиро вірити й боротися, то все обов’язково здійсниться.
Не можу не згадати про волелюбний народ у поемі Тараса Григоровича Шевченка «Кавказ». Головною проблемою твору є загарбницька політика Російської імперії. Кавказький народ мріяв про незалежність від царату. Заради спільної мети люди об’єдналися та боролися за свою свободу майже п’ятдесят років! Кавказці не піддалися впливу загарбників. Багато смертей, каліцтв, утрат — усе це ціна свободи народу. Ми переконалися, що люди, об’єднавшись, борючись разом, досягли своєї мети. Я думаю, нам слід брати приклад з кавказців.
По-друге, життя стає повноцінним, коли люди розміють, що мають свободу слова, право на висловлювання своїх думок. Це можливо тільки в демократичному, гуманному суспільстві. Українці завжди пригноблювалися тим, що їхні пропозиції для вирішення тієї чи іншої проблеми влада не враховувала.
Отже, ми переконалися, що, незважаючи на чиїсь зазіхання та заздрість, треба завжди боротися за своє майбутнє. Рано чи пізно добро переможе. Я вірю у свою неньку Україну, у свій народ!
Объяснение:
Розмову про Україну в Європі й світовому товаристві, тобто про нашу зовнішню и політику, можна почати з жестів доброї волі, які ми не змогли «вигідно зреалізувати», — тієї ж ліквідації атомної зброї, яка (ліквідація)ніяк не покращила наше життя
Недоліком є невизначена політична орієнтація нашої країни. «Росія чи Європа?» — незважаючи на гучні декларації й обіцянки, це питання ніяк не втратило своєї гостроти, і «2003 рік — рік Росії в Україні» — чергове тому підтвердження.
Ще однією серйозною проблемою є ставлення до «новоспеченого» американського імперіалізму.
Культурна, економічна, політична й. нарешті, військова експансія — ось шлях «насильницької демократизації світу» в її новоамериканському варіанті, Падіння Іраку показало безперспективність відкритого й самотнього опору цьому дволикому монстрові. Можливо, всесвітній рух антиглобалістів накреслить форми обстоювання власного курсу кожної держави.
Що ж до нашого статусу в європейському товаристві й можливості вступу до Євросоюзу, то цей статус доволі низький. По-перше, ніхто нас у Європі не чекає. Як кажуть, «менше народу…» По-друге, вкотре проти нас спрацьовує нерішучість у реформах і намаганні «догодити всім». Непрозорість економіки, недосконалість законодавства, корумпованість чиновницького апарату відлякують членів іноземних експертних та інвестиційних комісій.
Є й позитивні досягнення. За роки незалежності нас нарешті стали сприймати як окрему державу, а не частину Росії Поволі зростає інтерес до специфіки України, її культури й історії. Діаспора стала повноцінною частиною материкової України й відіграє певну роль у формуванні позитивної світової позиції щодо нашої держави.
Яким я уявляю собі майбутнє України? Якщо ми, українці, не змінимося, — не дуже обнадійливим. Ми самі — головна й принципова перешкода на шляху до власного щастя.