Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.
У першій частині повісті «Широкий шлях» показані дитинство та юність Тараса Григоровича Шевченка. З раннього дитинства, залишившись сиротою, Тарас приймає мудрі життєві рішення. Не в змозі перебороти в собі потяг до знань й залишившись без коштів, Тарас приймає рішення йти вчитися до школи. У цій школі він і вчиться, і працює сторожем. Цей період був дуже тяжким для хлопця. Йому довелося терпіти бійки від учителя-дяка, за його примусом жебракувати й красти собі на життя в селян. По селу пішла недобра слава про Тараса. Але нічого не змогло примусити хлопця зійти з наміченого шляху. Можна лише дивуватися стійкості духу маленького хлопчика, який не мав ніякої підтримки — ані моральної, ані матеріальної.Жага нових знань змусила Шевченка звернутися до художників у надії навчитися цьому мистецтву. Але й тут чекали на Тараса великі невдачі й розчарування. Серйозно його ніхто не сприймав, лише використовували Тараса у своєму господарстві. І коли нарешті він зустрів художника, який зумів розгледіти його талант, знов на його життєвому шляху трапилися випробування. Треба було отримати дозвіл від пана на навчання в художника. І Тарасу було відмовлено. У цей момент він навіть хотів накласти на себе руки, але сильний характер знов переміг. Жага до життя, до знань отримали верх у цій боротьбі.
Объяснение:
Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.
Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.
Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?
Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.