Учитися жити - то високе мистецтво, якого чимало людей так і не навчилося, хоча прожили життя. Здається, тут нічого важкого нема. Але згодом, через декілька десятків років, часто так хочеться повернути втрачені моменти! А як потрібно жити, щоб у старості не мріяти змінити своє минуле?
По-перше, потрібно залишити слід після себе в історії свого народу, щоб тебе пам'ятали, згадували. Адже людина, яка живе в пам'яті та душах людей,- безсмертна. Прикладом моїх слів може стати життєвий шлях Т.Г.Шевченка. Йому забороняли творити свої чудові вірші, малювати, але він не здавався й надалі удосконалював українську мову. Саме тому Кобзареве слово пройшло через довгі століття, а зараз є своєрідним кредом нашого народу. Т. Шевченко залишив після себе слід, він навчився жити.
По-друге, нам необхідно цінували кожну хвилину, насолоджуватися кожним моментом, ніколи не здаватися. Яскравим прикладом із власного життя може стати моя бабуся. Їй 60 років і вона... подорожує, займається спортом, милується природою! На моє питання, чому не сидить вдома, як всі інші літні люди, відповіла: "Життя у нас одне, тому потрібно вижити всі соки з нього".
Отже, щоб правильно й гідно прожити своє життя, необхідно цінувати кожку хвилину, залишити після себе слід в історії.
Твір на тему «Пісня - душа народу» Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа. Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч: А пісня - це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша — Чим глибше пісня, тим ясніш душа. Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
По-перше, потрібно залишити слід після себе в історії свого народу, щоб тебе пам'ятали, згадували. Адже людина, яка живе в пам'яті та душах людей,- безсмертна. Прикладом моїх слів може стати життєвий шлях Т.Г.Шевченка. Йому забороняли творити свої чудові вірші, малювати, але він не здавався й надалі удосконалював українську мову. Саме тому Кобзареве слово пройшло через довгі століття, а зараз є своєрідним кредом нашого народу. Т. Шевченко залишив після себе слід, він навчився жити.
По-друге, нам необхідно цінували кожну хвилину, насолоджуватися кожним моментом, ніколи не здаватися. Яскравим прикладом із власного життя може стати моя бабуся. Їй 60 років і вона... подорожує, займається спортом, милується природою! На моє питання, чому не сидить вдома, як всі інші літні люди, відповіла: "Життя у нас одне, тому потрібно вижити всі соки з нього".
Отже, щоб правильно й гідно прожити своє життя, необхідно цінувати кожку хвилину, залишити після себе слід в історії.