Розповідь про одну знайому Калюжу, яка знає багато історій
Одного разу, коли я йшов понурий і зосереджений, увагу привернула величезна Калюжа, в яку потрапив мій лівий чобіт. Ви можете собі уявити, що вона бачить небо частіше за деяких людей, які завжди кудись поспішають? І знаєте що вона передає людству? Щоб дивилися частіше на небо – неймовірну бездонну блакить. Щоб помічали в ній, в Калюжі, не лише бруд, але й пухнасті хмаринки у погожу днину та різнобарвні човники-листочки осінньої днини.
Також я почув цікаві історії про те, як Калюжа стала тимчасовим прихистком для пуголовків, як діти, посміхаючись, пускають білі паперові кораблики, про прекрасне нічне небо з мерехтливими зірками та планетами. Ми довго сміялись, коли вона голосом поважної пані сказала: "Цікаво, що про мене думає Чашка Петрі?" І так бризнула зо сміху, що мої чоботи наковтались досхочу.
Тож коли побачите Калюжу, не проходьте повз, вона знає багато цікавих історій.
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно ігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.
Розповідь про одну знайому Калюжу, яка знає багато історій
Одного разу, коли я йшов понурий і зосереджений, увагу привернула величезна Калюжа, в яку потрапив мій лівий чобіт. Ви можете собі уявити, що вона бачить небо частіше за деяких людей, які завжди кудись поспішають? І знаєте що вона передає людству? Щоб дивилися частіше на небо – неймовірну бездонну блакить. Щоб помічали в ній, в Калюжі, не лише бруд, але й пухнасті хмаринки у погожу днину та різнобарвні човники-листочки осінньої днини.
Також я почув цікаві історії про те, як Калюжа стала тимчасовим прихистком для пуголовків, як діти, посміхаючись, пускають білі паперові кораблики, про прекрасне нічне небо з мерехтливими зірками та планетами. Ми довго сміялись, коли вона голосом поважної пані сказала: "Цікаво, що про мене думає Чашка Петрі?" І так бризнула зо сміху, що мої чоботи наковтались досхочу.
Тож коли побачите Калюжу, не проходьте повз, вона знає багато цікавих історій.
Відповідь:
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно ігати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.