Ми зараз живемо у вік космічних швидкостей і комп’ютерних технологій, у столітті, в якому кожного дня отримуємо різну інформацію. У кінці минулого століття багато вчених, осліплених великими можливостями кіно, телебачення й комп’ютера, прогнозували зникнення книжної культури взагалі. Для чого паперові книжки, якщо можна подивитись фільм? Так, можливості інформаційних технологій сьогодні досягли таких висот, куди не заглядали наукові фантасти. Але я сподіваюсь, що книги назавжди залишаться великим надбанням людської культури. Починаючи читати нову книгу, я чекаю зустрічі з новою людиною, героєм або негідником, принцом або жебраком. Я аналізую той чи інший образ, створюваний автором, уявляю його одяг, рухи, погляди свого героя. Саме цього не може дати віно та телебачення, вони ж пропонують вже готовий образ, не залишаючи простору для польоту фантазії. А читання книг передбачає роботу думки й серця, а не просто використання «готового продукту». Важливо при цьому, які ми обираємо книжки. Усім відомо, що зараз у продажу з’явилася велика кількість низькообробної літератури, тому треба бути розбірливим під час вибору книжок. Можна «ковтнути» усі детективи і любовні романи, нічому не навчившись. А книга – це глибочезне, невичерпне джерело знань. Тому не можна відноситись до книг, як відпочинку чи розваги. Книжка повинна сприяти духовному розвитку людини. Прочитую останню сторінку, закриваю книжку, а серце не хоче з нею розлучатися. Вона увійшла у моє життя, за торкнула струнку моєї душі, ця книга змусила задумалися мене багато над чим. А може, я ще повернусь до неї, перечитаю, знайду щось нове. Я вважаю, що кожен читач у справжній книзі знаходить для себе щось у будь-якому віці. Не випадково до книги тягнуться й діти,, й дорослі, й дуже часто кілька поколінь в одній сім’ї «вихоплюють» один в одного одну й ту саму книгу. Звісно, для пошуку певної інформації розумніше використати комп’ютер: він швидко знайде й надасть необхідну відомість. Хіба не цікавіше побачити красу рослинного та тваринного світу або гати за зміною молекули, ніж прочитати про це у підручнику? Тут, звісно, книжка поступається кіно й телебачення, але якщо говорити про художні твори, я ніколи не обрав екранізацію. Книжка передає нам досвід минулих поколінь, їхні ідеали, шляхи пошуку істини. І в наш час Інтернету та космічних польотів книгу ніщо не замінить. Я впевнений, що людство буде завжди берегти й цінувати книжку.
Паразитичні безхребетні Близько 1000 видів, переважно з витягнутим овальним або грушоподібної тілом, складають клас джгутикових (Flagellata або Mastigophora). Органели руху - джгутики, яких у різних представників классу може бути від 1 до 8 і більше. Джгутик - тонкий цитоплазматичний виріст, складається з найтонших фібрил. Своїм підставою він прикріплений до базального бичка або кінетопласт. Джгутикові рухаються джгутом вперед, створюючи своїм рухами вихрові вири і як би «вгвинчуючись» тварину в навколишнє рідке середовище б харчування: джгутикових поділяють на мають хлорофіл і живляться автотрофно, і на які не мають хлорофілу і живляться, як інші тварини, гетеротрофних Гетеротрофи на передній стороні тіла мають особливу поглиблення - цитостом, через який при русі джгутика їжа вганяють у травну вакуоль. Ряд форм джгутикових харчується осмотичним шляхом, всмоктуючи всій поверхнею тіла розчинені органічні речовини з навколишнього середовища. Серед джгутикових зустрічаються колоніальні форми, які з різного числа індивідумів (від 8 до 10 000 особин і більше) (вольвокс). Основні паразитичні представники класу жгутикові - лишманія і лямблії. Лейшманія зустрічається в тропіках. Викликає групу хвороб - лейшманіози, що протікають з ураженням шкіри і слизових оболонок (шкірний лейшманіоз або пендинская виразка) або внутрішніх органів (вісцеральний лейшманіоз або калаазар). Переносником лейшманіозу є москіти, які заражаються при ссанні крові хворої людини або тварини. Збудник проникає в організм людини при укусі москіта. Шкірний лейшманіоз (пендинська виразка). Лейшманії проникають в шкіру людини, в клітинах якої розмножуються; виникає запальний процесс з подальшим омертвінням тканини (некроз) та утворенням виразок. Розрізняють два типу шкірного лейшманіозу: міський і сільський. При шкірному лейшманіозі міського типу зараження відбувається через хворих людей і, ймовірно, собак; збудник, потрапивши в організм людини, протягом 2-8 місяців (рідко 3-5 років) не викликає видимих проявів хвороби (інкубаційний період). Потім на місці укусу москіта (найчастіше на обличчі або на руках) з'являється буруватий вузлик (лейшманія), поступово збільшується. Через 5-10 місяців на місці вузлика розвивається виразка круглої форми з щільними краями та гнійним відділенням. Найчастіше виникає 1 - 3 виразки. Хвороба триває 1-2 роки. При шкірному лейшманіозі сільського типу зараження відбувається від великої і полуденної піщанок, тонкопалого ховраха і інше. Інкубаційний період при шкірному лейшманіозі сільського типу становить від 1 тижня до 2 місяців. Хвороба починається гостро. На шкірі (обличчя, рук, часто - ніг) з'являються лейшманіоми, що нагадують гнійник (фурункул). Тривалість хвороби складає 3-6 місяців. Лікування лейшманіозу - стаціонарне. Профілактика полягає у знищенні нор гризунів (при цьому гинуть й гризуни, й москіти, що мешкають в цих норах), вилов бродячих собак, обстеженні всього поголів'я собак у вогнищі і ліквідації хворих лейшманіозом тварин, а також у знищенні місць виплоду москітів.
