У кожної людини є своя улюблена пора року, однак їх тільки чотири, і іноді приходить час розстатися з одним, тому що інша пора року вступає у свого права Наступила осінь. Сонце гріє ще майже по-літньому, прагнучи віддати останнє нерозтрачене тепло. На блакитному й чистому небі ще майже немає хмар. Тільки вітер став більше холодн і різким, нагадуючи про те, що надворі вже вересень місяць. Серед яркою зелені вже помітні перші провісники осіни: жовті й червоні листи. Незабаром вони обпадуть із дерев і покриють собою всі дороги й доріжки.
Птаха вже починають збиратися в зграї, готуються до тривалого перельоту в теплі краї. Ще чується отовсюду їхній веселий гомін, щебетанье, які незабаром затихнуть до нової весни. Ще не почався сезон затяжних і бурхливих злив, однак небо вже зрідка супиться. Іноді на землю проливається дощ, але калюжі висихають відразу під останніми ласкавими променями сонця.
По ранках стає холодніше. Небо в цей час дивно прозоре, чисте й високе. Здається, що начебто підсилився вітер розігнав всі хмари, розметав їх по далеких куточках, щоб ніщо не заважало сонцю дарувати нам своє тепло. Поряд із червоними листами червоніють і ягоди. Всі чагарники начебто спеціально прикрасилися до початку осіни. Ягоди різних розмірів тихенько погойдуються, залучаючи уваги птахів і маленьких звірків, які роблять запаси на зиму. У повітрі коштує особливий осінній аромат: запах свіжоскошеної трави, нагрітої за літо землі й спілих яблук.
Вже вкотре ми йдемо до зоопарку. Там нас чекає лисеня.
Воно таке мале і вже без мами. У лисеняти вже нема нікого, убили браконьєри всю сім’ю. На лисеняті це позначилося дуже. Воно було лякливе й несміливе, постійно утікало від усіх. Так жаль було його.
Тепер за лисеням добре доглядають в зоопарку. Є зміни й в поведінці. Потроху лисеня звикає до людей. Та й ми не забуваємо про нього. До лисеняти завжди ми з гостинцем йдемо. Воно уже чекає нас. Той страх, що був колись у лисеняткових очах, уже минає.
Птаха вже починають збиратися в зграї, готуються до тривалого перельоту в теплі краї. Ще чується отовсюду їхній веселий гомін, щебетанье, які незабаром затихнуть до нової весни. Ще не почався сезон затяжних і бурхливих злив, однак небо вже зрідка супиться. Іноді на землю проливається дощ, але калюжі висихають відразу під останніми ласкавими променями сонця.
По ранках стає холодніше. Небо в цей час дивно прозоре, чисте й високе. Здається, що начебто підсилився вітер розігнав всі хмари, розметав їх по далеких куточках, щоб ніщо не заважало сонцю дарувати нам своє тепло. Поряд із червоними листами червоніють і ягоди. Всі чагарники начебто спеціально прикрасилися до початку осіни. Ягоди різних розмірів тихенько погойдуються, залучаючи уваги птахів і маленьких звірків, які роблять запаси на зиму. У повітрі коштує особливий осінній аромат: запах свіжоскошеної трави, нагрітої за літо землі й спілих яблук.
Вже вкотре ми йдемо до зоопарку. Там нас чекає лисеня.
Воно таке мале і вже без мами. У лисеняти вже нема нікого, убили браконьєри всю сім’ю. На лисеняті це позначилося дуже. Воно було лякливе й несміливе, постійно утікало від усіх. Так жаль було його.
Тепер за лисеням добре доглядають в зоопарку. Є зміни й в поведінці. Потроху лисеня звикає до людей. Та й ми не забуваємо про нього. До лисеняти завжди ми з гостинцем йдемо. Воно уже чекає нас. Той страх, що був колись у лисеняткових очах, уже минає.
Таким воно було, те лисеня.